Форум з корпоративного права

24 октября 2014 года в г. Киеве состоялся VIII ежегодный форум корпоративного права. В настоящей публикации рассматриваются вопросы, связанные с современным состоянием корпоративного права в Украине, а также с его реформированием. В частности, вопросы адаптации украинского корпоративного законодательства к законодательству ЕС.

Існуюча законодавча база у сфері корпоративного права вимагає серйозного доопрацювання, в т.ч. і у плані практичного застосування. Такий висновок можна було зробити у ході експертної дискусії, що відбулася в рамках VIII щорічного форуму з корпоративного права (Київ, 24 жовтня ц.р.). Участь у заході взяли представники профільних державних органів, судді, практикуючі юристи та науковці з корпоративного права, а також представники бізнесу, що дало можливість широко обговорити актуальні законодавчі та практичні питання та поділитися досвідом з колегами. Наводимо окремі важливі, на нашу думку, виступи
учасників форуму.
Виклики Угоди про асоціацію
Внаслідок підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС перед вітчизняними акціонерними товариствами постали досить значні і суттєві виклики. Про це у своєму виступі на тему «Останні новели корпоративного законодавства та законотворчі ініціативи НКЦПФР» сказав директор департаменту аналізу, стратегії та розвитку законодавства Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Максим Лібанов. Мова, перш за все, про дві рекомендації Ради ЄС – щодо ролі членів наглядових рад та виконавчих органів і щодо режиму оплати їх праці. Обидва документа, до речі, є обов’язковими до імплементації у найближчі 2 роки.
«Перша з цих рекомендацій передбачає, зокрема, обов’язкову наявність у будь-якому публічному акціонерному товаристві члена наглядової ради, якого ми звикли називати незалежним директором, – поінформував посадовець НКЦПФР. – Причому кількість таких незалежних директорів має бути достатньою
для того, щоб забезпечити незаангажованість наглядової ради та виконавчого органу у прийнятті рішень
на користь усього товариства, а не окремих його членів. Ця вимога досить важко буде виконуватися у тих
українських акціонерних товариствах, які не бажають, а лише змушені бути публічними через обмеження, накладені законом».
Рекомендація ж щодо оплати праці, на думку пана Лібанова, найближчим часом змусить державу втрутитися у «свята святих» корпоративного права. Це пов’язано з порядком визначення розмірів винагороди членів наглядової ради та виконавчого органу. «Справа в тому, що певні обмеження стосовно того, яким чином має формуватися така винагорода, мають бути встановлені на рівні законодавства. Так само, як і вимоги щодо розкриття інформації про те, як ця винагорода сформована, за рахунок яких джерел вона виплачується та які бонуси (матеріальні чи нематеріальні) можуть отримати чи вже отримують члени наглядової ради», – констатував чиновник.
Він зазначив, що з процесом розкриттям інформації про певні події, що відбуваються в АТ, так чи інакше
пов’язані більша частина директив, обов’язкових до імплементації у нашій країні. Ми вже досить далеко
просунулися на цьому шляху після прийняття Закону «Про акціонерні товариства», коли було встановлено
обов’язковість наявності у кожного публічного акціонерного товариства сайту. Але обсяги інформації на таких сайтах далеко не завжди відповідають рекомендаціям-вимогам ЄС.
«Наприклад, у нас досить скромні вимоги щодо обсягів інформації, яка має висвітлюватися на сайті товариства у процесі скликання, проведення та підбиття підсумків загальних зборів, – конкретизував пан Лібанов. – Наш закон зараз вимагає лише наявності повідомлення про скликання зборів, а згідно з директивами ЄС, мають бути оприлюднені не тільки такі повідомлення, а й усі матеріали, з якими має право ознайомитися акціонер. Більш того, на сайті повинна розміщуватися докладна інформація про те, як проходили збори, а також дані про результати кожного голосування у їх рамках. Тобто фактично кожен протокол голосування, який складається на загальних зборах, має бути опублікований на сайті товариства. Відстаємо ми від рекомендації ЄС і у питанні висвітлення інформації про вчинення значних
правочинів – жодних вимог щодо її публічності українське законодавство наразі не містить».
Далі голова департаменту НКЦПФР акцентував увагу на тому, які положення мають бути зазначені у статуті
акціонерного товариства. Він, зокрема, нагадав, що в законі є окрема стаття, яка регламентує зміст статуту АТ, але підкреслив, що вимоги відповідної директиви ЄС у ній відображені не повністю: «Це стосується питань, пов’язаних з емісією цінних паперів, а також щодо річної звітності як самого товариства, так і його
органів перед акціонерами. Фактично зараз в нашому законі є вимога щодо того, що річний звіт має бути
опублікований на сайті товариства, а законодавство ЄС вимагає такої самої публікації звітів від наглядової
ради та виконавчого органу».
Торкнувшись питань, пов’язаних з порядком проведення загальних зборів АК, М. Лібанов повідомив про
ініціативи, які напрацювала Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, виходячи з аналізу
практики: «Є певні абсолютні новели, які пропонує законодавство Європейського Союзу. Це і те, що ми називаємо «заочні загальні збори», тобто можливість голосування та участі у загальних зборах дистанційно, і те, чого у нас взагалі не було – так звані електронні загальні збори, участь у яких можна брати за допомогою відеозв’язку, Skype та ін., а увесь механізм зборів фактично переводиться у електронний документообіг».
Дуже проблемними, на думку посадовця, будуть для нас питання, пов’язані з управлінням у холдингах та інших вертикально інтегрованих структурах. За вимогами директив ЄС, якщо власником контрольного
пакету акцій компанії є акціонерне товариство, всі рішення, які приймають такою залежною компанією,
мають бути спочатку продубльовані відповідним органом АТ. Тобто директор такої дочірньої чи залежної
компанії не може самостійно прийняти важливе рішення – він має винести його на загальні збори АТ, а затим лише оформити відповідні доручення своїм працівникам. «Фактично у всіх вертикально інтегрованих структурах ми отримуємо підвищення рівня прийняття рішень на рівень материнської компанії», – відзначив пан Лібанов.
Підсумовуючи, він повідомив, що зараз Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку завершує проведення аналізу різниці між директивами ЄС і законодавством України, та висловив побажання, щоб згодом усі спеціалісти приєдналися до експертного обговорення того, яким чином імплементувати ці положення у наше законодавство.
Слово практикам
Свою думку з приводу сучасних нюансів регулювання корпоративного управління висловили і представники юридичної практики. Зокрема, директор з корпоративного управління та цінних паперів ПрАТ «Смарт-Холдинг» Володимир Нусінов поділився досвідом побудови системи корпоративного управління у великому холдингу з іноземними інвестиціями. У своєму виступі він підтримав позицію НКЦПФР щодо того, що необхідно дозволити АТ були добровільно публічними. А головною проблемою, з його точки зору, у такій ситуації є те, яким чином легально трансформувати рішення, прийняті відповідним органом управління холдингу, що не має нічого спільного з наглядовою радою цих акціонерних товариств.
«Безумовно, коли буде прийнято правило, що таке рішення приймається материнською компанією, ця проблема зникне, – переконаний експерт. – У всякому разі, вирішувати її буде простіше. У себе в холдингу ми фактично вирішили зробити прозору, відкриту систему: рішення приймалося материнською компанією такого-то рівня (оскільки у нас поліхолдинг)».
Пан Нусінов розповів, що у ПрАТ «Смарт-Холдинг» в залежності від значення для бізнесу управлінські питання можуть вирішуватися на чотирьох рівнях: «Перший – це питання, які розглядаються на рівні
самого активу, тобто акціонерним товариством; другий – питання, які вирішуються на рівні менеджменту
бізнесу, третій – рівень наглядової ради бізнесу і четвертий – питання, які розглядаються на рівні наглядової ради із затвердженням рішення акціонерами після отримання експертного висновку управляючої компанії групи».
При цьому, на думку експерта, головна проблема побудови систем корпоративного управління полягає у тому, що де-факто рішення приймаються управляючою компанією групи (корпоративним центром),
наглядовою радою, менеджментом, управляючою компанією, а де-юре – органами управління АТ. Погіршує
ситуацію ще й те, що поняття «керуюча компанія» в українському законодавстві взагалі відсутнє.
В. Нусінов переконаний, що при розробці системи корпоративного управління необхідно вирішити три
основні завдання:
1) побудувати схему руху інформації, що дозволяє трансформувати рішення, прийняті корпоративним
центром групи, наглядовою радою бізнесу та менеджментом корпоративного центру, у рішення легітимних органів управління АТ;
2) розподілити повноваження між корпоративним центром групи і бізнесом, а також всередині корпоративного центру;
3) розробити установчі та внутрішні документи підприємств (починаючи з корпоративного центру і закінчуючи активами), які забезпечать виконання вказаних вище завдань.
На рівні ж законодавства, на думку експерта, необхідно закріпити статус корпоративного секретаря за
юридичною особою. Це формально дозволить керуючій компанії групи брати участь у системі корпоративного управління і вирішить питання її взаємодії з міноритарними акціонерами.
Партнер ЮФ «Воропаєв та Партнери» Сергій Курілко у своїй доповіді «Юридичні особи в органах управління господарських товариств: практичний досвід та рекомендації» акцентував увагу учасників форуму на тому, що є два паралельних процеси: прийняття законів та застосування їх норм на практиці.
Зокрема, тема членства юридичної особи у наглядових радах акціонерних товариств не нова – вона була дискусійною ще за старої редакції Закону «Про господарські товариства» та обговорювалася при внесенні змін до нього. «І коли запрацював Закон «Про акціонерні товариства», який передбачав участь юридичних осіб у складі наглядових рад, ці та інші проблеми були зняті, – зазначив С. Курілко. – Юридичні особи-акціонери отримали можливість оперативно контролювати роботу виконавчого органу і прийняття стратегічних рішень з розвитку бізнесу». А можливість обирати юридичну особу до складу наглядової ради полегшує практичне управління підприємствами.
Як висновок, юрист підсумував, що чинне законодавство відображає існуючий стан справ у розподілі капіталу значної кількості великих акціонерних товариств (за розміром активів, звичайно, а не за кількістю
акціонерів).
«Законодавство дозволяє вирішувати ті завдання, які стоять перед наглядовою радою, – запевнив пан Курілко. – Звичайно, по мірі розвитку ринку цінних паперів, зміцнення української економіки, підвищення добробуту громадян та їх залученості до акціонерних товариств, а також у разі виходу на IPO, залучення коштів іноземних інвесторів положення законів будуть уточнюватися. Наприклад, висуватимуться певні кваліфікаційні вимоги до представникам юрособи, можливо, буде введена солідарна відповідальність юрособи та її представників тощо».
Концепція реформування
У ході форуму радник ЮФ Sayenko Kharenko Леонід Антоненко презентував концепцію реформування вітчизняного корпоративного законодавства, затверджену на засіданні ради комітету корпоративного права і фондового ринку АПУ.
Зокрема, експерт розповів про виклики, які стоять сьогодні перед українськими акціонерними товариствами, та перспективні напрямки майбутньої реформи.
Так, з позицій концепції, одним з таких напрямків має стати позбавлення квазі-публічних компаній тягаря публічності та універсальний поділ компаній на публічні та приватні. Важливою в цьому випадку є відповідь на запитання, як зробити ТОВ корпоративною формою, привабливою для приватних акціонерних товариств. Не менше значення мають і розширення диспозитивності регулювання та особливості регулювання приватних компаній з великою кількістю учасників.
«Публічність не є і не може бути єдиною відповіддю законодавця на велику кількість учасників компанії, – переконаний Л. Антоненко. – В розробленій концепції зазначається, що між публічними компаніями і компаніями з невеликою кількістю учасників має бути проміжний правовий режим, який дозволить більш
ефективно регулювати унікальні колізії, властиві непублічним компаніям з великою кількістю учасників. Особливості цього правового режиму мають бути втілені в законодавстві про приватні, а не публічні компанії. І важливою особливістю цього режиму є відмова від диспозитивності, яка ґрунтується на одностайності учасників».
З точки зору запобігання рейдерству, на думку авторів концепції, необхідними можуть бути такі заходи:
– перехід до принципу абсолютної більшості голосів, необхідних для прийняття рішення, тобто відмова
від кворуму;
– встановлення підвищених вимог до оформлення протоколів зборів, на яких приймаються рішення про внесення змін до статуту або про заміну директорів;
– врегулювання питань оскарження рішень загальних зборів.
Окрему увагу в документі приділено підвищенню рівня корпоративного управління в публічних компаніях. «Сфера застосування імперативних правил Закону «Про акціонерні товариства» повинна бути обмежена компаніями, акції яких допущені до торгів на фондових біржах і користуються попитом, а отже, мають біржовий курс, – роз’яснив положення концепції пан Антоненко. – Звуження сфери дії імперативних норм лише до справді публічних компаній дозволить безболісно посилити ефект цих норм у частині захисту прав міноритарних акціонерів тієї порівняно невеликої кількості компаній, які можуть в Україні називатися публічними. В той же час, посилення прав міноритаріїв надасть додатковий імпульс розвитку фондового ринку в Україні».
При цьому концепцією реформування вітчизняного корпоративного законодавства передбачається, що
першочерговими напрямками посилення прав міноритарних акціонерів мають стати:
– незалежність членів наглядових рад;
– блокування угод із конфліктом інтересів та право міноритарних акціонерів подати позови до директора
компанії, що порушив свої зобов’язання по відношенню до компанії;
– обов’язки і відповідальність директорів.
Крім того, компанії мають отримати право залучати додатковий капітал для покриття збитків. «Учасники приватних компаній можуть домовитись між собою про розміщення нового капіталу з дисконтом до номінальної вартості часток або акцій, – передбачено в розробленій АПУ концепції. – Рішення про досягнення цієї домовленості має бути одностайним, якщо менший поріг не передбачений статутом».
Також у документі зазначається, що правила підтримки адекватності капіталу мають бути лібералізовані і
гармонізовані з європейським правом, а управлінські компанії мають отримати можливість набути прав
виконавчого органу у підпорядкованих компаніях із покладенням на директорів управлінських компаній
відповідних обов’язків щодо підпорядкованих компаній і відповідальності за порушення цих обов’язків.
Автор:

О. ІЖАК, редактор «Юридичної газети»

Источник: Юридична газета. – 2014. – № 33-34. – С. 53 – 55.

Читайте также