«Ціна» безвідповідальності: Відповідальність залізниці за нестачу вантажу при перевезенні у внутрішньому залізничному сполученні

Статья посвящена вопросам, связанным с возмещением вреда, причиненного недостачей и утратой груза на железнодорожном транспорте. Автор рассматривает презумпцию вины перевозчика, отличия между недостачей и утратой, ограничение ответственности перевозчика, доказательства, право на заявление претензии (иска) перевозчику и срок исковой давности. Автор отмечает, что механизм компенсации убытков из-за недостачи или утраты груза при железнодорожных перевозках в Украине несколько устарел, в то же время судебная практика стабильна.
 За даними Державної служби статистики України, з початку 2018 р. в Україні обсяг перевезень вантажів залізничним транспортом склав понад 240 млн тон або 51% від обсягу перевезень за усіма видами транспорту (залізничний, автомобільний, водний, трубопровідний, авіаційний) за той же період. Належне виконання залізничним перевізником зобов’язань з перевезення вантажів значною мірою залежить від чинників, властивих
виключно цьому виду транспорту, помножених на особливості українського ринку послуг з перевезення вантажів залізницею. До таких особливостей належить, зокрема, застарілість механізму компенсації збитків, нанесених недостачею або втратою вантажу.

Презумпція вини перевізника
На залізничному транспорті відповідальність побудована за принципом презумпції вини перевізника. Відповідно до ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Спеціальною нормою, яка закріплює аналогічний тягар доведення для залізничного перевізника, є ст. 113 Статуту залізниць України. Незважаючи на зазначені положення, в окремих випадках на заявнику претензії (позову) лежить обов’язок доведення належними доказами вини перевізника та факту нестачі вантажу. Зокрема, у разі відсутності належним чином складеного комерційного акту не варто розраховувати на те, що під час розгляду справи в суді суд перекладе обов’язок доказування на перевізника. Наприклад, у Постанові ВГСУ від 06.06.2013 р. №5017/2934/2012 судді зробили висновок, що «товариство не довело належними доказами наявність вини перевізника у втраті вантажу, а також наявність втрати, тому господарські суди правомірно відмовили у стягненні вартості недостачі вантажу.

Різниця між втратою та недостачею вантажу
Варто звернути увагу на відмінність між поняттями втрати та нестачі вантажу. Важливо розмежувати ці поняття, оскільки залежно від обставин, незабезпечення залізницею збереження усього вантажу, що перевозився у вагоні, в одному випадку буде трактуватися як втрата вантажу, а в іншому – як нестача. Ключовою для такого розмежування є відповідь на питання, чи слідував такий вагон за окремим перевізним документом чи у складі маршруту (групи) вагонів. У разі перевезення вантажу у вагоні, що слідує за окремим перевізним документом (залізничною накладною), його повне незбереження перевізником буде вважатися втратою вантажу. Натомість незбереження одного чи кількох вагонів, які слідували у складі маршруту (групи) вагонів за одним перевізним документом, буде вважатися нестачею (абз. 3 п. 12 Правил заявлення та розгляду претензій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 р. №334 (далі – Правила заявлення претензій)). Отже, під втратою вантажу Статут залізниць України розуміє виключно повну втрату вантажу за перевізним документом (залізничною накладною). Однак інші положення Статуту залізниць України дещо розмивають межу між поняттями втрати та нестачі вантажу. Зокрема, у вимогах до змісту претензій, адресованих залізниці, передбачений обов’язок заявника зазначити про часткову або повну втрату вантажу (п. 5 Правил заявлення претензій). Із системного аналізу положень Статуту залізниць України вбачається, що під частковою втратою вантажу слід розуміти саме нестачу вантажу.

Обмеження відповідальності перевізника за втрату та/або недостачу вантажу
Відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів, вантаж вважається доставленим без втрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати та граничного розходження у визначенні маси нетто. В абз. 2 цього пункту передбачені норми недостачі для різних видів вантажів у процентному співвідношенні (від 0,5% до 2%) від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах. Зазвичай суди застосовують цю норму безальтернативно, зменшуючи в усіх випадках розмір фактичної недостачі (а отже, і розмір позовних вимог, що підлягають задоволенню) на розмір норми недостачі, передбаченої для того чи іншого вантажу Правилами видачі вантажів. Більшість учасників процесу перевезення погодилися з такими правилами гри та заявляють свої претензії та позови до залізниці, враховуючи зменшення розміру фактичної недостачі на розмір норми недостачі, передбаченої Правилами видачі вантажів. Така мовчазна згода з позицією перевізника та судовою практикою викликана небажанням учасника процесу перевезення, який пред’являє позов (претензію), нести додаткові витрати зі сплати судового збору та витрати на супроводження позовів і претензій, розмір яких несуттєво перевищує зазначені норми недостачі.

Докази та доказування розміру втрати та/або нестачі вантажу
М.І. Брагінський зазначив: «У практиці державного арбітражу щодо вирішення спорів, пов’язаних з незбереженням вантажів при залізничних перевезеннях, комерційним актам відводилася роль «цариці» доказів». В українських правових реаліях статус комерційного акту як основного доказу факту та розміру недостачі, за яку відповідає залізничний перевізник, закріплено ст. 129 Статуту залізниць України. Нерідко уповноважені особи залізниці відмовляють вантажоодержувачам у проведенні комісійної видачі вантажів. У такому випадку (або у випадку оформлення акту з порушенням Правил оформлення актів) одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місцях незагального користування – протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагона (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику відповідної Дирекції Укрзалізниці безпосередньо або через начальника станції. При цьому вантажоодержувачу видається розписка про прийняття скарги. Відповідь на таку скаргу начальник Дирекції повинен надати протягом доби (для швидкопсувних вантажів) або не пізніше 3-денного терміну (для всіх інших вантажів) з дня отримання скарги. Варто звернути увагу, що відмова у складенні комерційного акту вважається обґрунтованою, якщо розмір виявленої фактичної недостачі не перевищує згаданих вище норм недостачі. Однак нерідко комерційні акти (за наявності підстав для оформлення) не оформлюються з вини вантажоодержувачів. Зокрема, при перевезенні зерна до портових терміналів вантажоодержувачем на станції призначення часто є експедитор, який діє в інтересах продавця (постачальника) або покупця та забезпечує подальшу перевалку вантажу. В переважній більшості договорів поставки зерна кількість поставленого зерна визначається не за результатами прийому вантажу одержувачем від залізниці, а за кількістю, визначеною портовим терміналом за результатами зважування на портових вагах та результатами аналізу, проведеного лабораторією терміналу. За таких умов експедитори переважно приймають вантажі від залізниці без зауважень щодо кількості та приділяють більше уваги саме визначенню кількості терміналом. Тому втрати вантажу, які відбулися у процесі перевезення, перекладаються на плечі договірної сторони (постачальника). Також не варто розраховувати на доказову силу будь-яких документів (у тому числі висновків експертів регіональних торгово-промислових палат), складених після видачі вантажу перевізником вантажоодержувачу та без присутності уповноваженого представника станції призначення. Без належним чином оформленого комерційного акту такі документи можуть мати силу лише для договірних сторін при визначенні межі та розміру їх взаємної відповідальності, але не матимуть доказової сили для встановлення факту та розміру відповідальності залізниці. Тому задля уникнення необґрунтованих збитків вантажоодержувачам необхідно приділяти особливу увагу процесу видачі вантажу на станції призначення, а також у разі виявлення ознак недостачі або втрати вантажу наполягати на комісійній видачі вантажу.

Право на пред’явлення претензії (позову). Строк позовної давності
У випадку повної втрати вантажу право пред’явлення претензії або позову залізниці має або відправник (за умови пред’явлення вантажної квитанції та документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу), або одержувач (за умови пред’явлення вантажної квитанції з відміткою
станції призначення про неприбуття вантажу та документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу.) У разі недостачі вантажу, що трапляється набагато частіше, право на звернення з претензією або позовом до перевізника належить одержувачу вантажу, зазначеному в перевізному документі (залізничній накладній). У процесі виконання договорів поставки на базисах (відповідно до умов), що передбачають перехід ризиків втрати або пошкодження товару від постачальника до покупця в момент видачі вантажу на станції призначення, нерідко трапляються випадки, коли постачальник (відправник), беручи на себе ризик нестачі товару під час перевезення, без згоди вантажоодержувача не зможе ред’явити
позов (претензію) залізниці про відшкодування вартості недостачі. Згідно зі ст. 133 Статуту залізниць України, передача права на пред’явлення претензій та позовів одержувачем відправнику засвідчується переуступним написом на залізничній накладній. Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства. Тому укладаючи договори поставки на умовах (відповідно до
базису) DAP або DDP залізничним транспортом, постачальник має враховувати та оцінювати практичну можливість отримання залізничної накладної з переуступним написом від вантажоодержувача (який не завжди є покупцем за договором поставки) для пред’явлення претензії або позову залізниці.
Згідно зі ст. 136 Статуту залізниць України, позови до залізниць можуть бути подані у 6-місячний термін, який обчислюється відповідно до вимог п. 134 цього Статуту. У випадку пред’явлення претензії щодо недостачі вантажу зазначений 6-місячний строк обчислюється з дня видачі вантажу вантажоодержувачу на станції призначення.

Замість висновків
Незважаючи на те, що наявна нормативна база, яка регулює порядок відповідальності залізничного перевізника за недостачу вантажу, достатньо усталена та підкріплена майже незмінною судовою практикою, наразі необхідним є прийняття нового нормативно-правового акту, який враховував би сучасні реалії перевезень залізницею, особ ливості перевезень різних видів вантажів та багатосторонність відносин у сфері залізничних перевезень. Про необхідність нового Статуту залізниць України говорять вже давно (ще з часу створення ПАТ «Укрзалізниця»), але до початку нормотворчого процесу потрібно вирішити багато інших першочергових проблем, пов’язаних з інфраструктурою, застарілим вагонним парком та оптимізацією логістики залізничних станцій. Тому сьогодні маємо користуватися тим арсеналом, який нам надає Статут залізниць України в нинішній редакції.

Автор: С. ШЕПЕЛЯК

Источник: Юридична Газета. — 2018. — № 47. — С. 14 — 15.

You may also like