Визнати не можна відмовити (,) Судова практика щодо визнання та надання доз волу на виконання в Україні рішень міжнародних комерційних арбітражів за новими процесуальними кодексами

Статья посвящена признанию и исполнению в Украине решений международного коммерческого арбитража. Авторы рассматривают новеллы украинского гражданского процесса, в частности и особенности, изменение юрисдикции и передача дел, изменение взыскателя при уступке права требования и презумпция действительности арбитражного соглашения, недопустимость пересмотра арбитражных решений по сути, а также взыскание процентов и пени. Особенное внимание уделяется авторами анализу судебной практики по применению некоторых новелл.15.12.2017 р. набув чинності Закон України №2147-VІІІ (далі — Закон) від 03.10.2017 р., яким внесено зміни до процесуальних кодексів щодо визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів. До основних новел ЦПК України щодо визнання рішень міжнародних арбітражів можна віднести:
• виділення визнання рішень іноземних судів та визнання рішень міжнародних комерційних арбітражів в окремі процедури за ЦПК України (гл. 1 та гл. 3 розд. IX ЦПК України), враховуючи особливості прийняття кожного типу рішень;
• зміна юрисдикції справ про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів;
• можливість подання заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу в електронній формі (ч. 6 ст. 476 ЦПК України);
• право суду зупинити провадження у справі за заявою про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення, якщо у провадженні компетентного суду є заява про скасування цього рішення (ч. 7 ст. 477, ч. 2 ст. 482 ЦПК України);
• можливість суду витребувати докази за клопотанням однієї зі сторін (ч. 2 ст. 477 ЦПК України);
• нарахування відсотків та пені до моменту виконання арбітражного рішення (ч. 4, 5 ст. 479 ЦПК України);
• стягнення суми в іноземній валюті, зазначеній в арбітражному рішенні, або за заявою стягувача визначення судом суми стягнення в національній валюті України
за курсом НБУ на день постановлення ухвали (ч. 6 ст. 479 ЦПК України).
Щодо деяких із зазначених новел ЦПК України вже існує судова практика та позиції Верховного Суду, які ми проаналізуємо далі.

Зміна юрисдикції та передача справ
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 23, ч. 3 ст. 475 і ч. 1 ст. 482 ЦПК України, судами першої інстанції у справах щодо визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу є апеляційні загальні суди за місцезнаходженням арбітражу (якщо місце арбітражу знаходиться в Україні) та Київський апеляційний суд (якщо місце арбітражу знаходиться поза межами України). Відповідно, судом апеляційної інстанції у цій категорії справ виступає Верховний Суд. У зв’язку із зазначеним, після набрання чинності новим ЦПК України постало питання щодо юрисдикції справ про визнання рішень міжнародних арбітражів, провадження в яких було порушено ще до введення в дію нових процесуальних правил.
Відповідно до п. 9 розд. ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України, справи в судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких було відкрите до
набрання чинності цією редакцією кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
Посилаючись на вказаний пункт, представники сторін подають відповідні клопотання або районні суди самостійно помилково передають справи про визнання рішень міжнародних арбітражів, які станом на 15.12.2017 р. по суті не були розглянуті, для розгляду до Київського апеляційного суду. Хоча відповідно до п. 11 розд. ХІІІ
Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України, заяви та скарги, подані до набрання чинності цією редакцією кодексу, провадження за якими не було відкрите на момент набрання чинності цією редакцією кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
При цьому Перехідні положення ЦПК України не передбачають передачі за інстанційною юрисдикцією тих справ, які надійшли до судів першої інстанції та були прийняті до провадження до набрання чинності ЦПК України. Тому можна зробити висновок, що заяви про визнання рішень міжнародних арбітражів, які були
подані до набрання чинності новим ЦПК України, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу, але не можуть бути передані за підсудністю за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону на момент їх подання.

Заміна стягувача при відступленні прав вимоги
Іншим питанням, що виникає під час визнання рішень міжнародних арбітражів, є можливість змінити  стягувача у справі у зв’язку з відступленням (продажем) прав вимоги за спірним контрактом або безпосередньо за арбітражним рішенням, а також на якій стадії процесу це можна здійснити. Розд. IX ЦПК України така можливість прямо не передбачена, але й не заборонена, тому в цьому випадку мають застосовуватися загальні положення про процесуальне правонаступництво відповідно до ст. 55 ЦПК України. Водночас разом із заявою про процесуальне правонаступництво мають бути надані докази, що підтверджують зміну кредитора у зобов’язанні. Заява може бути подана як первісним стягувачем, так і його правонаступником.
З цього приводу Верховний Суд в ухвалі від 06.08.2018 р. у справі №796/34/2018 про визнання рішення МКАС при ТПП України дійшов висновку про необхідність залучити до участі у справі правонаступника первісного стягувача в порядку, передбаченому ст. 55 ЦПК України, та на підставі договорів про відступлення прав вимоги.
В ухвалі зазначено, що згідно з договором про відступлення права вимоги, компанія «DIA GULF INVESTMENT AND DEVELOPMENT LIMITED» (ОАЕ) відступила компанії «Marselwood Networks Limited» (Гонконг), враховуючи рішення МКАС при ТПП України, права вимоги до ПАТ «ДМК», передбачені контрактом від 04.03.2013 р., які компанія «DIA GULF INVESTMENT AND DEVELOPMENT LIMITED» (ОАЕ) планує набути. Надалі за аналогічним договором права вимоги були
відступлені компанією «Marselwood Networks Limited» на користь компанії «PALERMITA MANAGEMENT LTD» (Беліз), яку Верховний Суд залучив як правонаступника у справі.
Таким чином, Верховний Суд висловив чітку позицію щодо можливості заміни первісного стягувача в порядку правонаступництва, встановленого ст. 55 ЦПК України.
Враховуючи, що така заміна була здійснена вже під час розгляду справи у Верховному Суді, можна зробити висновок, що заміна стягувача в порядку правонаступництва можлива на будь-якій стадії процесу визнання та виконання арбітражного рішення.

Презумпція дійсності арбітражної угоди
Законом №2147 було закріплено у ст. 22 ГПК України, що будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу «повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності». Вказане проарбітражне положення нового кодексу повинно прияти усуненню суто формального підходу, який до цього існував у судах при наданні оцінки арбітражним угодам.
У постанові від 17.04.2018 р. у справі №904/4384/17, якою Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду про неможливість розгляду справи арбітражним
судом у Чеській Республіці через помилку в назві арбітражної установи, зазначено: «Очевидним є намір сторін арбітражної угоди передати визначену в ній категорію спорів на вирішення до арбітражу, здійснюваного за регламентом визначеної арбітражної установи. Неточність вказаної в арбітражному застереженні назви не мала наслідком відмову арбітражного суду визнати свою компетенцію з розгляду спору. Також судом не було обґрунтовано зазначено, яке саме неоднозначне тлумачення арбітражної угоди стає можливим внаслідок помилки в назві арбітражної установи та які підстави має суд вважати, що в арбітражній угоді йдеться про передання спору до якогось іншого арбітражу, ніж до арбітражу за регламентом Arbitration Court attached to the Czech Chamber of Commerce and the Agricultural Chamber of the
Czech Republic.
Суд апеляцій ної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958 р.) кожна
Договірна Держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов’язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв’язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об’єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов’язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її
дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності. Цей обов’язок суду закріплений також у ч. 3 ст. 22 ГПК України в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного судового рішення».

Вичерпність підстав зупинення провадження
Відповідно до ч. 7 ст. 477 і ч. 2 ст. 482 ЦПК України, суд може зупинити провадження у справі за заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо у провадженні компетентного суду є заява про скасування цього рішення, до набрання чинності ухвалою суду, якою вирішена така заява. ЦПК України не містить інших підстав для зупинення провадження в цій категорії справ, тому суди не можуть зупиняти провадження з інших причин.
Всупереч вказаним положенням ЦПК України, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31.05.2018 р. було зупинено провадження у справі №761/41709/17 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України остаточного арбітражного рішення Лондонського міжнародного арбітражного суду до вирішення господарським судом іншої справи про визнання недійсним контракту, на підставі якого було ухвалено рішення іноземного суду. Верховний Суд у своїй постанові від 25.07.2018 р. скасував зазначену ухвалу та направив справу для продовження розгляду, дійшовши такого висновку: «Розд. IX ЦПК України не передбачено такої підстави зупинення провадження у справах про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення міжнародного комерційного арбітражу як неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського судочинства. Нью-Йоркська Конвенція та Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не передбачають можливості зупиняти визнання та/або виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу з огляду на те, що іноземні арбітражні рішення є обов’язковими для держав-учасниць Конвенції».

Недопустимість перегляду арбітражних рішень по суті
Під час розгляду справ щодо визнання арбітражних рішень іноді сторони або суд помилково вдаються до оцінки правильності застосування арбітражними судом норм
матеріального права або до переоцінки доказів тощо. В результаті, формальна процедура щодо визнання арбітражного рішення фактично перетворюється на перегляд останнього. Верховний Суд у своїх постановах у справах №761/10859 та №796/124/2018 вчергове наголосив на недопустимості такої практики.
У постанові Верховного Суду від 17.10.2018 р. у справі №761/10859 зазначено: «Відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, не повинно відбуватися жодне судове втручання, окрім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі. Будь-яка оцінка судом першої інстанції обставин арбітражного спору, повноти та належності доказів, які були подані сторонами арбітражного розгляду тощо, означала б неправомірне судове втручання, заборонене ст. 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», та порушення принципу юридичної визначеності судового рішення».
У постанові Верховного Суду від 11.10.2018 р. у справі №796/124/2018 зроблено такі висновки: «Відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 2 ст. 459 ЦПК України, рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване в тому випадку, якщо суд визначить, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Згідно з роз’ясненнями, викладеними в п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», під публічним порядком належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи та засади, які становлять основу сформованого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). За таких обставин, суд загальної юрисдикції не має правових підстав аналізувати правильність застосування Міжнародним комерційним арбітражним судом норм матеріального права України під час вирішення спору та переглядати спір по суті. Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюване рішення арбітражного суду не виходить за межі контракту та не суперечить публічному порядку України, а суд загальної юрисдикції не має правових підстав аналізувати правильність застосування Міжнародним комерційним арбітражним судом норм матеріального права України під час вирішення спору та переглядати спір по суті».

Стягнення відсотків та пені
З 01.01.2019 р. були введені в дію положення ч. 4-5 ст. 479 ЦПК України та п. 11-12 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», які закріпили можливість стягнення відсотків та/або пені, передбачених арбітражним рішенням, до моменту виконання такого рішення, враховуючи чинне законодавство, що регулює таке нарахування. При цьому остаточна сума відсотків та/або пені у такому випадку розраховується органом, який здійснює примусове виконання рішення суду. Зазначені зміни в законодавстві є достатньо прогресивними та надають можливість краще захищати інтереси стягувачів. Такий стриманий оптимізм щодо вказаних змін пов’язаний з тим, що раніше звичай на для іноземних арбітражів конструкція щодо визначення в рішенні алгоритму розрахунку відсотків або пені до моменту виконання рішення, замість твердої суми стягнення, призводила до значних дискусій та перешкод під час процедури визнання та виконання арбітражного рішення в Україні.
Однак у будь-якому випадку для остаточної оцінки ефективності нового механізму потрібно дочекатися результатів його застосування на практиці. У зв’язку з цим, необхідно звернути увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №759/16206/14-ц від 15.05.2018 р., якою суд ухвалив рішення про застосування до відносин між сторонами ч. 4, 5 ст. 479 ЦПК України щодо стягнення відсотків за арбітражним рішенням, ще до набрання чинності цією нормою (01.01.2019 р.). Позиція Верховного Суду базувалася на тому, що незважаючи на прогалину в правовому регулюванні, законодавець визначив напрямок розвитку вказаних правовідносин щодо виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу в частині нарахування виконавцем відсотків та (або) пені відповідно до умов,
вказаних у такому рішенні.
Таким чином, зазначені зміни до процесуальних кодексів є спробою законодавця системно регламентувати функції судів щодо сприяння і контролю за виконанням рішень міжнародних комерційних арбітражів. Частина питань у цій сфері досі залишається відкритою та потребує подальшого вирішення, а саме: дотримання строків судового розгляду, можливість переведення грошових коштів у валюті за арбітражним рішенням за кордон на користь нерезидента тощо. Однак у поєднанні з проарбітражною судовою практикою, можна зробити висновок про наявність позитивних тенденцій у процедурі розгляду заяв про визнання та виконання рішень
міжнародних комерційних арбітражів в Україні.

Авторы: О. ПРОЦЮК, П. БОГАЧЕНКО

Источник: Юридична Газета. — 2019. — № 4-5. — С. 16 — 17.

You may also like