Всеукраїнський форум «Податки та захист бізнесу»

Киевский центр поддержки и развития  бизнеса организовал Всеукраинский форум “Налоги и защита бизнеса”. На этом форуме рассматривался очень интересный вопрос об офшорных компаниях как универсальном средстве правильного структурирования бизнеса. В связи с этим вопросом были подняты вопросы, связанные с трансфертным ценообразованием. Особое внимание было уделено налоговой отчетности, в частности, договорам как первичной документации.

Эта публикация сопровождается следующими комментариями специалистов:

– Когда дело попадает в суд как административное правонарушение, судья административное дело прекращает и указывает на состав уголовного преступления.

– За невиконання депутатського звернення встановлено відповідальність, але вона не персоніфікована, і тому більше значення має депутатський запит.

– Існує ціла низка причин, з яких підприємці не думають, як урятувати свій бізнес, а починають вирішувати проблему за допомогою хабарів.

– О системе украинского налогообложения свидетельствует 165-е место Украины.

– Як тільки ключі з’являються на комп’ютері – відбувається крадіжка.

Значущим фактором, який повсяк­час супроводжує бізнес, є його оподат­кування та державна політика в сфері загальнообов’язкових платежів і зборів.

Ця тематика цікава не лише для під-приємців-початківців, але й для досвід­чених бізнесменів, юристів та бухгал­терів, оскільки зміни до податкового законодавства приймаються декіль­ка разів на рік і зазнають коригувань протягом тривалого часу.

З огляду на актуальність тематики, Київський центр підтримки та розвитку бізнесу організував Всеукраїнський фо­рум «Податки та захист бізнесу», учас­никами якого стали власники і керівни­ки бізнесу, співробітники фінансових та юридичних департаментів і працівни­ки служб безпеки підприємств.

Значне обговорення в останні роки викликало використання нерезидент-них компаній у діяльності українського бізнесу. З метою висвітлення зазначе­ного питання керівник Департаменту аудиту Київського центру підтримки і розвитку бізнесу Олександра Федак виступила з презентацією «Нерези-дентні інструменти податкової полі­тики підприємства».

Так, для прикладу пані Олександра наголосила, що для зняття готівки з ви­користанням нерезидентів потрібні ви­трати в розмірі 3% від суми. Для порів­няння, податок на доходи фізичних осіб обіцяють знизити до 10%.

За словами доповідачки, все частіше просять порекомендувати оптималь­ну оптимізаційну схему. Для цього ма­лому бізнесу достатньо купити малу офшорну компанію, і через неї можна виводити готівку.

Проте з боку підприємців існує не­вдоволення цією схемою, оскільки її використовує великий бізнес. Однак їм варто задуматися про те, що за де­кілька тисяч доларів (або навіть менше) можна купити готову офшорну компа­нію, яка буде працювати на конкрет­ного підприємця.

У наш час дедалі більше підприєм­ців бажають чесно сплачувати подат­ки, утім, ключовим елементом в діяль­ності підприємця є боротьба бізнесу з державними органами та конкурен­тами в Україні. А тому більшість під­приємців вдається до схем з викорис­танням нерезидентів для забезпечення функціонування власного бізнесу та за­хисту майна.

Керівник Департаменту аудиту Ки­ївського центру підтримки і розвитку бізнесу стверджує, що в Україні немає такої схеми, де не можна було б вико­ристати нерезидентну компанію.

Численні нормативно-правові акти регулюють ЗЕД, і доходить до того, що різні угоди регулюють різні закони та нормативні акти. І для проведення окремої господарської операції потріб­но опрацювати купу нормативно-пра­вових актів та постанов Національно­го банку України, Кабінету Міністрів України тощо.

Тож на багато логічних питань в українських реаліях сьогодні існує негативна відповідь. Наприклад: чи можна прийняти готівку в іноземній валюті як виручку? Відповідь – не мож­на. Чи можна розрахуватися пласти-ковою корпоративною карткою при оплаті певної послуги за кордоном? Не можна.

А тому всі бізнесмени ламають го­лову над питанням, як обійти числен­ні заборони, які стають перешкодами на шляху ведення бізнесу.

Окремою історією є документообіг у валюті. Далеко не всі нерезиденти ро­зуміють, що таке акт виконаних робіт, без якого просто неможливо працюва­ти в Україні.

За кордоном, якщо ви отрима­ли від нерезидента інвойс, то це, відповідно, аванс, рахунок-фактура, угода тощо, тобто ін-войс – це підтвердження укла­дення угоди. Вимог до цього документа за кордоном немає, у нас же існують вимоги до пер­винної документації.

Іншою проблемою є відсут­ність печатки у нерезидентно!’ компанії. Багато банків відмов­ляються приймати документи без печаток, а їх співробітники не знають, що це звичайна прак­тика, коли юридична особа не ви­користовує печатку.

Якщо в нерезидента печат­ки немає, її легше виготови­ти в штемпельній майстерні за 15 хвилин, ніж доказувати спів­робітникам банку, що печат­ка не є обов’язковою для такої юрисдикції.

Декілька років тому гроші ак­тивно знімали через фізичних осіб – підприємців. На сьогодні це не популярно, через підпри­ємців не виводять гроші. Нато­мість через підприємців при­ймають гроші, а виводять за кордон та знімають готівку че­рез нерезидентів.

Доповідачка також наголоси­ла, що всі країни борються з оф­шорами, оскільки це «вимиває» усі засоби, увесь капітал. Однак й боротьба ведеться односторон-ньо, лише у випадках, коли гроші намагаються вивести за кордон.

Утім, більшість країн заплю­щує очі на інвестиції – надхо­дження коштів з інших країн. Інвестиції – це приплив капіта­лу, демонстрація інвестиційної привабливості країни. Проте в українських реаліях третина ін­вестицій – власність українців.

Чому це стається? Більшість українців, виводячи кошти за межі держави, у подальшому вкладатиме їх у цей же бізнес. А саме виведення коштів за кор­дон зумовлене нестабільною ситуацією.

Шляхами для повернення ко­штів в український бізнес є по­зика, внесок до статутного капі­талу. Власники бізнесу надають

«У НАШ ЧАС ДЕДАЛІ БІЛЬШЕ ПІДПРИЄМЦІВ БАЖАЮТЬ ЧЕСНО СПЛАЧУВАТИ ПОДАТКИ, УТІМ, КЛЮЧОВИМ ЕЛЕМЕНТОМ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМЦЯ Є БОРОТЬБА БІЗНЕСУ З ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ ТА КОНКУРЕНТАМИ В УКРАЇНІ.

АТОМУ БІЛЬШІСТЬ ПІДПРИЄМЦІВ ВДАЄТЬСЯ ДО СХЕМ З ВИКОРИСТАННЯМ НЕРЕЗИДЕНТІВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЛАСНОГО БІЗНЕСУ ТА МАЙНА»

кошти своїм українським підпри­ємствам під заставу майна, май­нових комплексів тощо, таким чином гарантується збереження бізнесу та його майна. Утім, вар­то пам’ятати, що рейдери можуть претендувати не лише на бізнес, але й на майно.

Якщо майно буде в якості за­стави, то не варто хвилюватись і через банкрутство, оскільки май­но збережеться за власником.

Крім цього, кінцевий влас­ник убезпечує себе від зайвих запитань.

Так, на сьогодні встановле­но певні валютні обмеження, зокрема недавня зміна щодо готівкових розрахунків в меж­ах 150 тис грн. Проте і ця про­блема розв’язується за допомо­гою офшорів.

Якщо й відбудуться якісь пору­шення, то, зважаючи на минуло­річну декриміналізацію окремих статей Кримінального кодексу, можна говорити лише про адмі­ністративні штрафи.

Досить часто перед бізнесме­нами постає питання безпеки бізнесу. Ця проблема є серйоз­нішою, ніж важка податкова по­літика, яку підприємці витриму­ють, але шукають ефективних інструментів захисту бізнесу від неправомірних посягань. У та­ких випадках іноземні компа­нії використовуються для того, щоб приховати справжнього власника.

Як приклад, Закон України «Про інформацію» дозволяє зро­бити офіційний запит та отрима­ти відповіді щодо майна й доходів чиновників. З відповідей можна побачити, що ті не володіють кор­поративними правами. Чому ж тоді бізнесу не робити так зі сво­їми підприємствами?

Іноземні компанії – це не лише бізнес. їх можна назвати леген­дою та історією бізнесу. Після пра­вильного структурування бізнесу можна вказувати, що таке підпри­ємство входить у структуру світо­вого холдингу, що діє протягом багатьох років.

Отже, іноземні компанії – універсальний інструмент, що робить власника анонімним, дозволяє знизити податкове на­вантаження та обмежити доступ рейдерів до бізнесу та майна.

У свою чергу, партнер Міжнарод­ного аналітичного альянсу, дирек­тор АФ «Сайвена аудит» Олена Жукова розповіла про аналіз та обмеження у   у зв’язку з введенням трансфертного ціноутворення.

Трансфертне ціноутворення – це світова тенденція, що простежується на пострадянському просторі. З країн СНД найбільший досвід у сфері трансферного ціноутворення має Казахстан. Російське законодавство містить Феде­ральний закон від 18 липня 2011 року № 227, який закріпив основи трансфертного ціноутворення на території Росії. До речі, першу звітність щодо трансфертного ціноутворення росій­ські колеги почали подавати недавно, а тому можна говорити, що Росія й Україна одночасно вводять трансферне ціноутворення (попри те, що

«ІНОЗЕМНІ КОМПАНІЇ – ЦЕ НЕ ЛИШЕ БІЗНЕС. IX МОЖНА НАЗВАТИ ЛЕГЕНДОЮ ТА ІСТОРІЄЮ БІЗНЕСУ. ПІСЛЯ ПРАВИЛЬНОГО СТРУКТУРУВАННЯ БІЗНЕСУ МОЖНА ВКАЗУВАТИ, ЩО ТАКЕ ПІДПРИЄМСТВО ВХОДИТЬ ДО СТРУКТУРИ СВІТОВОГО ХОЛДИНГУ, ЩО ДІЄ ПРОТЯГОМ БАГАТЬОХ РОКІВ»

росіяни мали набагато більше часу на ознайомлення).

За визначенням пані Олени, трансфертне ціноутворення – це взаємозв’язок встановлення цін між підприємствами транснаціональної корпорації, яким можна оптимізува-ти оподаткування.

Існує дві прості схеми оптимізації оподаткування, які використовують­ся при експорті та імпорті продукції.

Так, при імпорті компанія-вироб-ник продає товар за заниженою вар­тістю офшорній компанії, яка зави­щує ціну та продає товар імпортеру в країну призначення товару. Тому тут видно, що на офшорі відбуваєть­ся скачок ціни та отримується при­буток. Оскільки все оподаткування здійснюється в офшорі, то й прибу­ток залишається там.

Подібна схема існує і для експорту. Український виробник продає товар за заниженою ціною офшорній компанії, де ціна піднімається і товар продається кінцевому суб’єкту. В такому випадку весь прибуток виводиться на офшорну компанію.

Ці схеми найпримітивніші, але на них зрозумілий порядок використання трансфертного ціноутворення.

Далі доповідач зазначила, що основу нормативного регулювання трансферт­ного ціноутворення у світі становлять Керівні принципи трансферного ці­ноутворення для транснаціональних компанії та податкових адміністрацій ОЕСР від 1995 року. На основі цього до­кумента розроблялися відповідні за­кони України (незважаючи на те, що наша країна не є членом ОЕСР), Росії та інших країн.

Основним у Керівництві є «прин­цип витягнутої руки»: якщо між дво­ма асоційованими підприємствами в їхніх комерційних або фінансових вза­ємовідносинах створюються або вста­новлюються умови, відмінні від тих, які мали б місце між двома незалежними підприємствами, тоді будь-який прибу­ток, який за відсутності таких умов міг би бути нарахований одному з них, але через наявність цих умов не був йому нарахований, може бути зарахований до прибутку цього підприємства і від­повідно оподаткований.

У Керівництві ОЕСР міститься вка­зівка на асоційовані підприємства – під­приємства, що пов’язані між собою че­рез володіння частками в статутному капіталі. В Україні та Росії пішли далі цих рекомендацій, і крім частки в ста­тутному капіталі особи можуть бути пов’язаними через повноваження при­значення одноосібного або колегіаль­ного виконавчого органу, співпадіння в 50% складу колегіального виконав­чого органу.

У Законі України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного цшоутворення» не ви­значено, де можна припинити ланцюг пов’язаності. Тобто в разі участі членш сім’ї в різних товариствах можна ствер­джувати, що всі вони пов’язані. Тому будь-яке підприємство може бути ви­знане пов’язаним. А це несе певні ризики.

Трансфертне ціноутворення покли­кано збільшити надходження до бюдже­ту з ПДВ та податку на прибуток (у Ро­сії і на податок з доходи? фізичних осіб та податок з добування корисних ко­палин) на суму 20 млрд гривень за З роки. Саме таку думку оприлюднив Мі­ністр доходів і зборів Олександр Кли­менко, а тому більшість експертів вва­жають, що саме так і буде.

З огляду на податкові особливості України, ці 20 млрд будуть розподіле­ні між регіонами України і в подальшо­му стягуватимуться з бізнесу.

Трансфертне ціноутворення стосува­тиметься контрольних операцій через низку причин. Головне те, що в Україні встановлено ціновий порш 50 млн грн для однієї операції, а в Росії – від 3 млрд рублш, залежно від операцій.

Стаття 39.2.1.1 Податкового кодек­су вказує, що контрольованими опе­раціями є:

господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податки? з пов’язаними особами – нерезидентами;

господарські операції з придбання (продажу) товари? (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов’язаними особами – резидента­ми, які:

–   задекларували від’ємне значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток за попередній податковий (звітний) рік;

–   застосовують спеціальні режими оподаткування станом на початок по­даткового (звітного) року;

–   сплачують податок на прибуток підприємств та/або податок на додану вартість за іншою ставкою, ніж базова (основна), що встановлена відповідно до цього Кодексу, станом на початок податкового (звітного) року;

–   не були платниками податку на прибуток підприємств та/або подат­ку на додану вартість станом на поча­ток податкового (звітного) року.

Варто звернути увагу на те, що осно­вною задумкою ОЕСР є поширення трансфертного ціноутворення тільки на транснаціональні корпорації, про­те поширення даних норм на внутріш­ній бізнес допускається.

Щодо нерезидентів діє стаття 39.2.1.2 Податкового кодексу: «опера­ції, однією зі сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на терито­рії), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і біль­ше відсотків нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (кор­поративний податок) за ставкою на 5 і більше відсотків нижчою, ніж в Укра­їні. Перелік таких держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України…».

Досить недавно Міністерство доходів і зборів роз’яснило, що 5% – це не 19% мінус 5%, а 19% помножити на 95% – отримуємо ставку податку, яка вважа­ється низькоподатковою. Таким чином у нас виходить 18,9% – це низькоподаткова ставка.

З огляду на зміст статті 39.2.1.2 По­даткового кодексу, виникає цікава си­туація, коли будь-яка операція з не­резидентом стає контрольованою та підлягає моніторингу. Навіть та опе­рація, яка не дає прибутку.

Загалом передбачено п’ять мето­дів регулювання трансферного ціно­утворення. Ці методи досить складні, проте вони чимось схожі між собою -у всіх є порівняння та співмірність, різ­ні рентабельності.

Проблеми трансферного ціноутво­рення полягають у тому, що воно важ­ке, в Україні на сьогодні відсутні квалі­фіковані спеціалісти з трансфертного ціноутворення (їх немає як у бізнесі, так і в податкових органах).

Якщо бізнесу буде важко діяти за нормами трансфертного ціноутворен­ня, тим більше, що це потрібно роби­ти вже зараз, то податкова діятиме як завжди: писатиме рішення «зі стелі» й робитиме дуже великі донарахуван-ня бізнесу.

Платники податків, які здійсню­ють операції, що підлягають контро­лю, зобов’язані надавати звіт про контр­олюючі операції. Такий звіт подається в електронній формі до 1 травня 2014 року.

На запит податкової інспекції плат­ники податків зобов’язані надати пер­винну документацію відносно угод, що підлягають контролю.

Платникам податків варто звер­нути увагу на звітність, що подаєть­ся до 1 травня 2014 року. Справа в тому, що ця звітність не є деклара­цією, по ній платник податків не до-нараховує податки, хоч, у принципі, Міністерство доходів і зборів пообі­цяло форму декларації до 10 жовтня, а тому в Міністерстві цей звіт, мож­ливо, і приймуть як декларацію. У Росії такий звіт узагалі називається повідомленням.

Тим не менше, за неподання цьо­го звіту в Україні встановлено штраф у розмірі 5% від операцій, що підля­гають контролю. Мінімальний роз­мір такої операції – 50 млн грн, а тому за неподання звіту штраф становить 2,5 млн грн.

Оскільки Закон набрав чинності з 1 вересня цього року, а операції, що контролюються, розраховуються за весь 2013 рік, якщо в підприємства за цей рік укладено угоду з відповідним контрагентом на суму 50 млн грн, а з ве­ресня у нього були угоди лише на суму 1 млн грн, то остання операція буде та­кою, що підлягає контролю.

Про судову практику у спорах з по­датковими органами розповіла екс-керівник відділу перевірок великих платників податків Департаменту по­даткового контролю ДПА України Оле­на Ґуль.

Зокрема, судову практику з подат­ковими органами пані Олена поділила на два блоки: позитивна для платників податків та негативна для платників податків.

Під негативною практикою маєть­ся на увазі виявлення органами подат­кової служби дефектності документів. Поняття дефектності документів зга­дується у листі ВАСУ від 06.05.2011 р. № 742/11/13-11.3 цього листа можна зробити висновок, що дефектними до­говорами є договори, де дефектними є дата, місце складання, зміст госпо­дарської операції та підпис особи, що склала документ.

Якщо говорити про первинні до­кументи, то найважливішим є дого­вір. Основними розповсюдженими дефектами в договорах є невідповід­ність реквізитів договору даті, яка міститься в ньому. Наприклад, коли укладено договір про надання послуг про пошук покупців, аналіз ринку збуту чи надання інших послуг, які мають тривалий час до їх виконання, але саме сьогодні потрібна податкова накладна, акт виконаних робіт і т. д. Проте підприємці не завжди зверта­ють увагу на те, що рахунок, зазначе­ний у договорі, ще не було відкрито на дату підписання договору, а тому договір потрібно «помістити» у від­повідні терміни.

Подібні ж ситуації трапляються зі свідоцтвом платника ПДВ, адресою платника податку. Отже, загалом варто звертати увагу на відповід­ність реквізитів договору на дату його укладення.

Зазвичай платники податків вва­жають, що в суді на такі факти не бе­руть до уваги. Проте в сукупності з іншими дефектами вони матимуть значення.

У податкових органів є право про­водити експертизу документів, чим податківець може скористатися. Тож коли він бачить, що документ складено «заднім числом», то може організува­ти таку експертизу. Подібні експертизи підтверджують, що договір був складе­ний та підписаний не в ту дату, що вка­зана в договорі.

Іншим моментом, який буває дефек­тним у договорах, – це умови договору. У практиці пані Олени є рішення судів з цього приводу.

Зокрема, умови договору не відпо­відають документам, які оформлені на виконання умов договору. Наприклад, при поставці від нерезидента облад­нання українській компанії та відпо­відному оформленні цього обладнан­ня в лізинг на українську компанію в договорі зазначається, що право влас­ності на обладнання переходить на мо­мент останньої оплати. Проте сумно визнавати, що платники податків до моменту останньої оплати вже про­дали таке обладнання та беруть його в іншого власника у фінансовий лі­зинг. Звісно, в такому випадку мож­на оформити додаткову угоду. Але піс­ля проведення експертизи вся правда розкриється.

Під час форуму було проведено пре­зентації, з яких учасники мали змогу отримати додаткові знання та поділи­тися власним досвідом.

Автор: В. Бездітний

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 42. – С. 4 – 7.

Практически за каждым догово­ром, за каждым шагом должностного лица компании существует та или иная опасность столкнуться с Уголовным и Уголовным процессуальным кодексами.

Всем известно, что есть ст. 56 Налого­вого кодекса, которая гласит: «Якщо плат­ник податків оскаржує рішення контр­олюючого органу в адміністративному Порядку та/або до суду, повідомлення осо­бі про підозру у вчиненні кримінально­го правопорушення щодо ухилення від сплати податків не може грунтуватися виключно на цьому рішенні контролю­ючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом».

Известно и то, что эта норма не спасает, поскольку действует новый УПК, соглас­но ст. 214которого следователь, прокурор безотлагательно, но не позднее 24 часов после подачи заявления, сообщения о со­вершенном уголовном правонарушении или после самостоятельного выявления им из любого источника обстоятельств, которые могут свидетельствовать о со­вершении уголовного тэеступления, об­язан внести соответствующие сведения в Единый реестр досудебных расследова­ний и начать расследование.

Если во времена старого УПК 1960 года издания, который не имел статьи старше конца 80-х годов, можно было оспорить постановление об открытии уголовного дела, то сейчас нельзя. И если следователь получил сведения из любых источников, то он открывает уголовное производство и получает весь арсенал гласных и негласных действий.

На сегодняшний день существует такая «фишка» прокуратуры, когда в ходе проверки обнаруживают небольшие суммы доначислений, которые не дотягивают до ст. 212 УК, составляют акт и протокол об административном правонарушении, согласно которым 170 грн. – штраф с бухгалтера и энное количество тысяч с предприятия. При этом все остаются друзьями.

Но когда дело попадает в суд как административное правонарушение, судья административное дело прекращает, указывает на состав уголовного преступления и направляет материал в прокуратуру по местонахождению предприятия для принятия решения о регистрации сведений в Едином реестре           досудебных расследований.

Но это не стало бы неожиданностью и  для тех предпринимателей, которые помнили бы о том, что Уголовный кодекс маячит за каждой хозяйственной операцией.

Более того, на предприятии должна вестись правовая работа, участниками ко­торой являются не только юристы, но и все другие сотрудники, которые выписывают квитанции, оформляют накладные и т. п. Юристы занимаются организацией и ре­ализацией правовых норм, они должны подсказать, где существуют риски возник­новения возможных проблем. А дирек­тор или же другое лицо, которое имеет властные полномочия, должен приказать исполнять подсказки юриста.

Автор: И. Головань

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 42. – С. 4.

З огляду на те, що нині активно обгово­рюються Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси, варто наголосити й на інших документах, роль яких має бути відомою бізнесу.

Я хочу акцентувати на статтях 15,16 Закону України «Про статус народного депутата». Усі звикли до того, що права бізнесу можна захищати кількома способами: контролюючими органами, пра­воохоронними органами, судови­ми органами, але мало хто згадує про народних депутатів – пред­ставників народу в парламенті.

Дійсно, захист бізнесу з при­тягненням депутатського корпу­су є досить корисним не тільки з юридичної, але й з комунікацій­ної та психологічної точки зору.

Уявімо ситуацію з конкурента­ми, які на локальному рівні можуть бути сильнішими та намагаються нейтралізувати чи послабити слаб­ший бізнес. Нерідко до цього про­цесу долучаються правоохоронні та податкові органи, які тиснуть на небажаного конкурента.

Проте якщо до керівника відпо­відного органу або ж підприємства надійде депутатський запит, тиск жертви може припинитися або ж суттєво знизитися. Більше того, у багатьох випадках не зважають на те, що написано в запиті, оскільки факт втручання третьої сили свід­чить, що потрібно зупинитися.

Аналогічно можна використо­вувати цей механізм при рейдерських атаках.

По суті, існує два документи, що дозволяють використовува­ти народних депутатів у цілях за­хисту свого бізнесу: депутатське звернення та депутатський запит.

Депутатське звернення – лист депутата, в якому він вимагає від державного органу, посадової осо­би щось зробити: припинити дії, надати інформацію або ж відпові­сти на звернення громадян.

За невиконання депутат­ського звернення встановлено відповідальність, але вона не пер­соніфікована, і тому більше зна­чення має депутатський запит.

Запит – вагомий інструмент при захисті бізнесу. Його особли­вість у тому, що за один місяць де­путат не може подати більше чоти­рьох депутатських запитів.

Вагомість запиту очевидна і з погляду його публічності. Бага­то державних органів дають за­вдання власним прес-службам, щоб вони відслідковували, чи не було озвучено депутатського за­питу щодо них. Важливим є і те, що за невиконання депутатсько­го запиту встановлено персональ­ну відповідальність.

У Апараті Верховної Ради існує відділ, який відслідковує депутат­ські запити та відповіді на них (або ж відсутність відповідей). У разі від­сутності відповіді складають від­повідний протокол і винну особу притягають до відповідальності.

Автор: Т. Крюков

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 7. – С. 4 – 5.

Остап Бендер казав, що потрібно по­важати Кримінальний кодекс, проте це не завадило йому працювати та займа­тися вельми специфічним бізнесом. Він знав, які дії можуть бути кваліфіковані як злочини, а які не можуть отримати статус злочину.

На сьогодні стандартною ситуацією є співпраця з фіктивними контраген­тами або з контрагентами з ознаками фіктивності, а тому стосовно таких обо-рудок досить часто відкривається кри­мінальне провадження. І є стандартною ситуація, коли під сумнівом знаходиться податковий кредит, а податкові наклад­ні свідчать про суму, що майже дотягує до визначеної ч. 1 ст. 212 КК України.

Досить часто клієнти намагають­ся самі вирішити питання з правоо­хоронними органами, що приходять до офісів з метою виїмки. Іноді, звер­таючись до юристів, директор чи за­сновник компанії отримували пора­ду вирішувати питання і домовлятись зразу. Щодо подібних ситуацій я на­голошую, що це представники пра­воохоронних органів і недобросовіс­ні юристи пропонують вирішувати неіснуючі проблеми.

Цих проблем не існує, бо процеду­ра доступу до речей та документів з ви­їмкою – це спосіб збору слідчим дока­зів по кримінальному провадженню щодо контрагента, а клієнт, до якого приходять відповідні органи, є лише джерелом інформації. Дійсно, у тако­му випадку підприємець лише надає інформацію стосовно іншого суб’єкта господарювання.

Проте з причини відсутності інфор­мації та досвіду роботи з правоохо­ронцями, кожен директор, що отри­мує постанову слідчого судді, вважає, що в нього проблеми. Однак якщо в постанові вказана виїмка докумен­тів стосовно конкретних контраген­тів, то в 90% випадків такі виїмки не впливають негативно на роботу підприємства.

Виклики на допит директора або головного бухгалтера також є дже­релом інформації, що мають заляку­ючий ефект, а тому 70-80% підпри­ємців, які вперше проходять подібну процедуру, яких викликають на абсо­лютно стандартні допити щодо взає­мовідносин з певним контрагентом, намагаються знайти виходи з ситуації і починають домовлятися. Таким чи­ном вони вирішують проблему, якої не існує.

Проте страх перед такими захода­ми є в недосвідчених директорів або ж у керівників, які не мають юридичної освіти, але мають друзів з негативним досвідом роботи з правоохоронними органами. Керівники все ще думають, що їх можуть заарештувати та відправи­ти до СІЗО, де вони у всьому зізнають­ся, або ж отримають судимість – клей­мо на власній біографії.

Існує ціла низка причин, з яких підприємці не думають, як урятува­ти свій бізнес, а починають вирішу­вати проблему за допомогою хабарів. Однак, вирішуючи проблему таким чином, підприємець не отримує по­зитивного досвіду роботи з право­охоронними органами, не дізнаєть­ся, як насправді цей процес проходить і як закінчується.

Тому не варто підходити до таких питань зразу ж з грошима. Потрібно вивчити ситуацію, що склалася, і по­тім діяти.

Утім, слід пам’ятати, що співробіт­ник правоохоронних органів, який отримав від вас гроші, більше не за­буде вас. І при першій нагоді знову ж звернеться, бо легше отримати гро­ші у того, хто давав, а не в того, хто не хоче давати.

Підприємцям варто розуміти про­блемні ситуації та відрізняти їх від не проблемних. Необхідно навчитися від­окремлювати порушення криміналь­но карані від простих правопорушень у сфері податкового, земельного чи ін­шого законодавства.

Автор: Д. Гарний

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 42. – С. 6.

Часто поднимается вопрос о необ­ходимости НДС для Украины. Увы, си­туация не так проста, как нам хотелось бы: НДС – косвенный налог, который принят как обязательный в европей­ских странах, а потому он у нас будет и с ним нужно жить.

Доля НДС в бюджете составляет от 30 до 40% – это достаточно существенный показатель. В европейских странах он составляет около 20%.

Принятие Налогового кодекса стало значительным шагом вперед, что по­зволило унифицировать правила на­логообложения. И все же на сегодня необходимо искать пути усовершен­ствования норм Кодекса.

О системе украинского налого­обложения свидетельствует 165-е место Украины среди доступности и ясности системы налогообложения по рейтин­гам Всемирного банка. Это говорит о том, что, в принципе, в последние два года мы имеем динамику к улучшению (в прошлом году мы были 177-ми), но все-таки мы еще далеки от систем, которые более просты.

Автор: Д. Сушко

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 42. – С. 6.

В Україні кіберзлочини посідають п’яте місце серед економічних злочинів. Кожна п’ята компанія постраждала від цих злочинів. Більше за все страждають фінансові компанії та рітейл.

Одна зі справ про хакерів: віру­сами заражається певна кількість комп’ютерів компанії, які просто сте­жать, що відбувається на даному комп’ютері. Якщо вірус знаходить систе­му «Клієнт-Банк», яка потребує для ак­тивізації двох електронних ключів, то він очікує моменту, коли з’являться оби­два ключі на цьому комп’ютері. Як тіль­ки ключі з’являються на комп’ютері, -відбувається крадіжка.

Щодо розслідування подібних справ. Декілька місяців тому СБУ з ФСБ провели спільні заходи, в ході яких ви­явили правопорушників і сказали, що повернуть кошти по гарячих слідах. Практика свідчить, що «по гарячих слі­дах» – це не 2 години, а 1,5 року, оскіль­ки потрібно провести експертизу. Для того щоб провести експертизу, треба все погодити, відкрити кримінальне провадження, відправити запит у США, Німеччину або іншу країну, з якої було проведено кібератаку або в яку пішли гроші, – це все питання нешвидке.

Якщо у вас вкрали гроші, то протя­гом перших декількох годин потрібно заблокувати рахунок, і упродовж на­ступних б днів Держфінмоніторинг має заблокувати рахунок, а це вже в рам­ках кримінального провадження. Та­ким чином, хакера можна не спійма­ти, але гроші все ж повернуться.

Якщо ж гроші вкрали о 18.00 і банк вже закритий, то на ранок грошей не буде і скоріше за все їх не повернути.

Для того щоб уникнути подібних ситуацій, потрібно установлювати лі­цензійне програмне забезпечення на комп’ютери, використовувати антивірус перед використанням флеш-карти.

Автор: Д. Гадомський

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 42. – С. 7.

Читайте также