Корпоративне управління в банках України

Статья посвящена специфике корпоративного управления в банковском секторе. Особенное внимание уделяется вопросам, связанным с реорганизацией коммерческого банка.

Статья сопровождается публикацией «У Законі про АТ у частині правочинів із заінтересованістю немає поняття спільних рішень», в которой отмечаются противоречия и несогласованность некоторых новелл в банковском законодательстве.

Побудова якісної системи корпора­тивного управління – процес тривалий, і від його результату залежить діяльність цілої компанії. З огляду на різноманіт­ність бізнесу, системи корпоративного управління також можуть мати різну фор­му, оскільки нормативно-правове регу­лювання тієї чи іншої сфери діяльності може напряму впливати на управління компанією.

Окремим сегментом є банківська сфе­ра, де регуляторами діяльності з боку дер­жави виступають не лише Національний банк України, але й інші установи, нор­мативно-правові акти яких також регу­люють управління банками.

На сьогодні існує низка суперечностей у корпоративно-правовому законодав­стві. Зокрема, у Законі України «Про акці­онерні товариства» (далі-Закон про АТ) встановлено вимоги до осіб, які бажають придбати значний пакет акцій. Загалом, ці вимоги досить жорсткі, але водночас вони направлені на те, щоб полегшити вхід інвестора до акціонерного товари­ства. Натомість Національний банк Укра­їни стосовно цього питання має власні погляди та вимоги. Зрозуміло, що НБУ насамперед дбає про ліквідність, стабіль­ність і прозорість фінансової установи, проте норми Закону України «Про бан­ки і банківську діяльність» (далі-Закон про банки), що регулюють відповідний процес, це унеможливлюють.

Варто розглянути хоча б строки: якщо НКЦПФР надає строк на повідомлення про вхід інвестора до капіталу банку 1 місяць, то НБУ вимагає повідомлення не менше ніж за 3 місяці, не враховую­чи погодження, що надходить від само­го НБУ протягом 3 місяців.

З іншого боку, у Законі про банки за­лишилися такі моменти, як заборона бан­кам випуску акцій на пред’явника, що має бути закріплено статутом банку. Однак з 2008 року існування акцій на пред’явника узагалі припинено.

Також згадується і документарна фор­ма випуску цінних паперів. Як одинзви-дів банківської діяльності досі визначено ведення реєстрів власників іменних цін­них паперів, який також зник з 2008 року.

Звичайно, є свої особливості регулю­вання цього сектору, але вони не пови­нні містити таких суттєвих відмінностей у нормативній базі.

На сьогодні у банківській сфері набула актуальності проблема збільшення ста­тутного капіталу. Профільний банків­ський закон зазначає, що банки здійсню­ють емісію власних акцій відповідно до законодавства України про господарські товариства та цінні папери, з урахуван­ням особливостей, що визначені Законом про банки. На сьогодні часто вимоги НБУ не збігаються з вимогами НКЦПФР, утім, ці питання вдається вирішувати, оскільки регулятор фондового ринку розуміє спе­цифіку вимог НБУ. Проте представники банків прагнуть чіткого регулювання.

Начальник управління корпоратив­них відносин ПАТ «Банк «Київська Русь» Ольга Сгорожук на засіданні круглого столу «Корпоративне управління в бан­ках: виклики та можливості», який від­бувся 20 листопада, наголосила, що на практиці вона щодня стикається з узго­дженням між собою норм Закону про банки та Закону про АТ.

Так, уже щд час оформлення статуту товариства кожному юристу доводить­ся вирішувати проблеми, що виникають через наявність правових колізій. Як вка­зує теорія права, уразі коли є часова (темпоральна) колізія (нормативний акт був прийнятий пізніше, ніж інший) та зміс­товна колізія (якщо існує спеціальна нор­ма та загальна), треба застосовувати спе­ціальну норму, але у випадку, якщо вона була прийнята пізніше.

Наприклад, Закон про банки був при­йнятий раніше, ніж Закон про АТ. До того ж Закон про банки – це спеціальна нор­ма. НКЦПФР, вказуючи на спеціальні нор­ми при виникненні питань, погоджуєть-сязними.

Проте в 2010 році в судовій практиці був такий випадок, коли Вищий госпо­дарський суд визнав недійсним статут банку – те, чого більше за все побоюють­ся юристи, і це лише на тій підставі, що в статуті було передбачено: положення про правління банку затверджується спо­стережною радою банку. Водночас як За­кон про АТ відносить це до компетенції загальних зборів акціонерів.

З цією судовою практикою можна сперечатися, але все ж вона існує. По­при відсутність прецедентного права, існує необхідність чіткого формулюван­ня законодавства.

Щодо органів управління та контролю пані Ольга зазначила, що Закон про бан­ки визначає загальні збори акціонерів, спостережну рада та правління як вищі

Наразі у банківській сфері актуальною є проблема збільшення статутного капіталу. Банки здійснюють емісію власних акцій відповідно до законодавства України про господарські товариства та цінні папери, з урахуванням особливостей, що визначені Законом про банки. Утім, вимоги НБУ часто не збігаються з вимогами НКЦПФР.

органи товариства. Часто виникають роз­біжності в думках фахівців щодо правиль­ності назви «спостережна» чи «наглядо­ва» рада, а окремі банки змогли провести через НБУ назву «наглядова рада». Та­кий термін є навіть у Законі про банки: стаття про державні банки містить нор­му про наглядову раду, а не спостереж­ну, при цьому не відбулося гармонізації по всьому тексту закону.

«НА СЬОГОДНІ ІСНУЄ НИЗКА СУПЕРЕЧНОСТЕЙ У КОРПОРАТИВНО-ПРАВОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ. ЗОКРЕМА, У ЗАКОНІ ПРО АТ ВСТАНОВЛЕНО ВИМОГИ ДО ОСІБ, ЯКІ БАЖАЮТЬ ПРИДБАТИ ЗНАЧНИЙ ПАКЕТ АКЦІЙ. ВОНИ НАПРАВЛЕНІ НА ТЕ, ЩОБ ПОЛЕГШИТИ ВХІД ІНВЕСТОРА ДО АТ. ПРОТЕ НБУ СТОСОВНО ЦЬОГО ПИТАННЯ МАЄ ВЛАСНІ ПОГЛЯДИ ТА ВИМОГИ»

У законі про банки вказано, що ви­конавчий орган є колегіальним, а Закон про АТ дозволяє діяльність одноособово­го виконавчого органу. Оскільки банк – це специфічна структура на ринку по­слуг, то справді виконавчий орган має бути колегіальним.

Закон про банки виділяє такі органи контролю: службу внутрішнього ауди­ту та ревізійну комісію. Так, служба вну­трішнього аудиту називається органом контролю банку, а в іншій статті Закону про банки цей орган відноситься до орга­нів оперативного контролю спостереж­ної ради банку. Звісно, це різні поняття.

Більше того, може виникнути вимо­га відкриття інформації про службу вну­трішнього аудиту в особливій інформації, а в багатьох банків служба внутрішнього аудиту складається з більш ніж 10 членів.

Беручи до уваги кадрові зміни, що є про­цесом не завжди регульованим, незруч­но буде оновлювати цю інформацію про склад служби внутрішнього аудиту.

Під час дискусії пані Ольга наголоси­ла, що достатньо відкривати інформацію про керівника служби як про посадову особу, обов’язкову для кожного банку. Сама служба є обов’язковою для кожно­го банку, а особливості її діяльності та об­рання керівника регулюються відповід­ною постановою НБУ. Якщо ж говорити про звичайні акціонерні товариства, то існування служби внутрішнього аудиту має добровільний характер.

Щодо ревізійної комісії як органу контролю можна сперечатися на пред­мет її необхідності. Однак, на думку до­повідачки, цей орган є застарілим, існує лише формально та жодним чином не вдосконалює модель корпоративного управління. Отже, функції ревізійної ко­місії можна перекласти на загальні збо­ри акціонерів і визначити комісію як необов’язковий орган. Тобто якщо ак­ціонери вважають за необхідне вводи­ти ревізора або ревізійну комісію, тоді можна створювати цей орган.

У процесі створення та діяльності ор­ганів товариства також наявні протиріч­чя. Зокрема, Закон про АТ для ПАТ запро­ваджує обов’язковість кумулятивного голосування та обрання членів спосте­режної ради і ревізійної комісії. Натомість Закон про банки встановлює норму чле­ни спостережної ради та ревізійної комі­сії обираються з числа представників ак­ціонерів або з числа акціонерів. Зокрема, ця норма прописана в Постанові НБУ № 306 «Про порядок ліцензування та реє­страції банків». Обов’язково при поданні документів на погодження ділової репу­тації та професійної придатності членів спостережної ради вимагаються й відо­мості про того, кого представляє член спостережної ради в цьому органі.

Зважаючи на це, юристи вимушені ви­гадувати, кого ж цей член спостережної ради представляє, коли він є абсолют­но незалежним, виписувати довіренос­ті та вчиняти інші дії для отримання не­обхідного погодження ділової репутації.

Як вважає пані Ольга, таке протиріч­чя варто усунути не тільки в законі, але й у щдзаконних нормативних актах.

Обрання голів спостережної ради та ревізійної комісії Закон про банки від­носить до компетенції загальних зборів акціонерів. У Законі про АТ встановлене загальне правило, за яким голова нагля­дової ради та ревізійної комісії обираєть­ся самою наглядовою радою або ревізій­ною комісією, якщо інше не передбачено в статуті. З огляду на наявну судову прак­тику, це також є підставою для скасуван­ня статуту банку.

У такій ситуації колізію можна випра­вити, прийнявши норму закону про ак­ціонерні товариства і для банків.

Закон про банки чітко встановлює, що членами Ревізійної комісії не можуть бути працівники банку. При проведенні комплексної перевірки НБУ звертає ува­гу на дотримання цієї норми. Водночас Закон про АТ не містить подібної норми.

Тут варто зауважити, що Закон про банки підійшов до вирішення питання дещо прогресивніше: якщо є ревізійна комісія, то вона має складатися не з пра­цівників банку.

Також варто звернути увагу на пра­во НБУ скликати загальні збори акціо­нерів як захід впливу до банку, що перед­бачено Законом про банки. Проте НБУ зрозумів складність реалізації цієї нор­ми й зайняв у одному з підзаконних ак­тів позицію щодо того, що НБУ має пра­во приймати рішення про необхідність проведення загальних зборів акціонерів банку. Вже саме скликання доводиться відповідно до законодавства про акціо­нерні товариства.

Цікавим є статус заступників голови правління банків. Хоча виконавчий орган у банку колективний – ігоавління, однак у фінустановах поширена ситуація, коли заступники голови іфавління не є члена­ми правління. Таким чином, складаєть­ся ситуація, коли в менеджменті банку є особи, які не належать до складу колегі­ального виконавчого органу, але мають у своїй компетенції коло важливих пи­тань діяльності банку, які вони можуть вирішувати самостійно, без погодження з правлінням. У таких випадках постає питання розкриття інформації про та­ких заступників, утім, як показує прак­тика, такі відомості не розголошують­ся. Відповідно, фондовий ринок не знає про таких осіб.

Отже, бажано врегулювати ситуацію із заступниками голів правління. Зокре­ма, доцільно було б віднести їх до поса­дових осіб банку.

Завдання регуляторів в Україні – до­помогти фінансовим установам усвідо­мити важливість корпоративного управ­ління, тож має бути чітке нормативне регулювання сектору.

У свою чергу начальник відділу кор­поративного управління ПАТ ПУМБ Ро­ман Кузюк поділився власним досвідом приєднання одного банку до іншого.

Так, доповідач наголосив, що реорга нізація у всіх формах – це складний, три валий та багатогранний процес.

На початку реорганізації проводять ся наради, складаються схеми роботи; реорганізації, виникають ідеї не злива­тися, як це прописано в законодавстві, а перевести лише активи від одного бан­ку до іншого. Іноді менеджмент банку не впевнений у правильності таких дій навіть на початковому етапі, проте стра­тегічний власник прагне це зробити. У такому випадку фахівець з корпора­тивного права, якому доручено провес­ти аналіз та скласти план юридичних дій, знаходиться у вигідній позиції. Це пов’язано з тим, що після складання юридичного плану на нього поклада-тимуть обов’язок складення інших пла­нів щодо реорганізації.

Проте тут виникає проблема: процес реорганізації банку регулюють 180 по­станов НБУ, які, на перший погляд, міс­тять достатні алгоритми дій. При цьому НБУ керується Законом про банки. Але при детальному вивченні норм Закону про АТ видно ускладнення в процесі ре­організації, особливо стосовно питання цінних паперів.

З іншого боку, дошкуляють і супе­речності між законами України. Так, ст. 28 Закону про банки говорить: «Рішен­ня про реорганізацію банку, крім пере­творення, має містити інформацію про: призначення персонального складу комі­сії для проведення реорганізації». Водно­час уст. 105 Цивільного кодексу України сказано:«.. .3. Виконання функцій комі­сії з припинення юридичної особи (ко­місії з реорганізації ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управ­ління юридичної особи. 4. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення пе­реходять повноваження щодо уггравлін-ня справами юридичної особи».

Основна (прямо поіменована в кіль­кох актах) функція комісії – це складан­ня Передавального акта, який підпи­сують усі члени комісії, отже, виникає низка питань, зокрема, хто має входи­ти до складу комісії: члени правлін­ня, наглядової ради, інші співробіт­ники, і якого банку, в якій пропорції, а може представники НБУ чи навіть НКЦПФР? Чи має створюватися одна комісія, чи по одній для кожного бан­ку, що реорганізується?

На практиці така комісія лише номі­нальна. Для дійсно стратегічного та без­перервного управління проектом створю­ється спеціальний орган («Управляючий комітет») із широкими операційними повноваженнями та значним складом членів.

Щодо складу правління банку після реорганізації пан Роман зазначив, що згідно зі ст. 28 Закону про банки рішен­ня про реорганізацію банку, крім пере­творення, має містити інформацію про склад правління (рада директорів) піс­ля реорганізації.

Відповідно до ст. 81 Закону про АТ до­говір про злиття/приєднання повинен містити: інформацію щодо запропоно­ваних осіб, які стануть посадовими осо­бами товариства у підприємницькому товаристві – правонаступнику після за­вершення злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення, та запропоно­вані до виплати таким особам винагоро­ди чи компенсації.

Проте на практиці така вимога не є вкрай необхідною, оскільки склад за півроку-рік в умовах реорганізації може кардинально змінитися, а ділова репутація нових потенційних керівни­ків одразу після прийняття рішення не перевіряється.

Так, у Постанові НБУ № 189 йдеться: «5.10. Якщо керівниками банку-право-наступника призначаються на рівнознач­ні посади особи, які є керівниками бан­ку, що реорганізовується, то документи щодо погодження їх призначення, під­твердження професійної придатності та бездоганної ділової репутації до Націо­нального банку не подаються».

Автор: В. Бездітний

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 49. – С. 12 – 13.

Цікавою є новація в банківському за­конодавстві – Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України, яка містить норму щодо права спосте­режної ради та правління банку разом засідати і приймати спільні рішення в разі прийняття рішень про видачу кре­дитів управлінському персоналу банку.

Під час засідань, як вказано в Ін­струкції, приймається спільне письмове рішення правління та ради банку шля­хом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонаймен­ше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи.

Ця норма має протиріччя щодо пра­вочинів, до яких є заінтересованість. А в Законі про АТ у правочинах, щодо яких є заінтересованість, справа стосується лише посадових осіб банку, а в понят­ті попередньо згаданої постанови воно стосується управлінського персоналу, тобто є значно ширшим.

Бажано й цей момент гармонізувати, оскільки в Законі про АТ у частині пра­вочинів із заінтересованістю немає по­няття спільних рішень, спільних завдань правління та спостережної ради. Засздати може або правління, або ж спостережна рада, яка й має приймати такі рішення.

Автор: О. Сторожук

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 49. – С. 13.