Чи відповідає власник сайту за перепост публікації з іншого сайту?

В настоящей статье предлагается вниманию читателей актуальное и детальное правовое исследование вопросов, связанных с работой в Интернете, в частности, распространением информации, в том числе, недостоверной. Автор останавливается на том, что такое перепост, какова ответственность журналистов, каковы последствия размещения гиперссылки и др. Особенное внимание уделяется соответствующей судебной практике, как украинского суда, так и Европейского суда по правам человека. 

Веб-сайти, які розміщують новини, часто переопубліковують інформацію, що поширена на інших сайтах. Хтось вказує джерело запозиення, хтось не вказує. Чи звільняє перепост від відповідальності за поширення недостовірної інформації? Українські суди майже не висловлювалися щодо цього питання, але ми найшли одну справу у 2018 р., яка варта уваги. У справі №910/3141/18 перший відповідач розмістив на сайті статтю, яка містить, на думку позивача, недостовірну інформацію. Три інші сайти оширили цю інформацію шляхом «перепосту» з посиланням на першоджерело. Позивач адресував позов до їхніх власників. Троє відповідачів стверджували, що за «перепост» (за передачу інформації, коли особа не є тим, хто вперше в мережі Інтернет поширив її необмеженому колу осіб)
відповідальність не передбачена. Одним з аргументів відповідачів була практика Європейського суду з прав людини у спорі про спростування недостовірної інформації. У справі «Газета «Україна-центр» проти України» (рішення від 15.07.2010 р., заява №16695/04 https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/974_594)) підприємство-заявник точно відтворило виступ особи під час прес-конференції, не перекручуючи його, а надання інформації заявником було нейтральним, без додавання власних коментарів або наголосів. Оскільки інформація на сайтах трьох відповідачів була розміщена із застосуванням прямих посилань на оригінал статті та з цитуванням частин тексту, не перекручуючи його, то відповідачі мають бути звільнені від відповідальності.
Господарський суд м. Києва у рішенні від 20.06.2018 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75070805) не побачив у «перепості» з іншого веб-сайту поширення інформації, оскільки до «перепосту» вона вже була доведена до необмеженого кола осіб, які мали вільний доступ до веб-сайту першого відповідача. Суд зобов’язав
лише першого відповідача спростувати інформацію, але відмовив у позові до трьох інших відповідачів.

Переробка статті — це не перепост
Звісно, необхідно коректно застосовувати слово «перепост». Формально це означає відтворення публікації, здійсненої іншою особою (https://
slovotvir.org.ua/words/repost). Перепостом буде публікація повністю чи більшої частини чужого матеріалу з коротким вступом або без нього. Коли журналіст використовує невеликі фрагменти чужого тексту, створюючи власний матеріал, і посилається на нього — це цитування, а не перепост. Позивач подав апеляцію, зазначивши, що висновок суду про здійснення дослівного відтворення перепосту трьома відповідачами є помилковим. Опубліковані ними статті не є цитуванням фраз статті першого відповідача. Натомість це художньо оздоблені публікації з іншими заголовками, підзаголовками та новими категорично сформульованими тверженнями на спільну тему. Колегія суддів дійшла висновку, що застосування прямих посилань на оригінал статті та на її місце розміщення в мережі Інтернет з безпосереднім цитуванням частин тексту не звільняє власників веб-сайтів від обов’язку спростувати недостовірну інформацію. Київський апеляційний господарський
суд постановою від 05.09.2018 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/76412540) зобов’язав всіх відповідачів вилучити недостовірну інформацію з тексту статті на сайті.

«Імунітет журналіста» в інтернет-медіа
У ч. 2 ст. 302 Цивільного кодексу України є загальний обов’язок — фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності. Отже, власник сайту (особа, яка розміщує на ньому інформацію) має достатньою мірою передбачати наслідки нездійснення такої перевірки. Одним із винятків з цього правила є принцип «умовного імунітету від відповідальності» журналіста. Хоча більшість інформаційних веб-сайтів в Україні не є друкованими ЗМІ, думаю, вони з радістю скористалися б цим імунітетом. Мова йде про звільнення від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, порушують права та інтереси осіб, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього (ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»). Поширювачі інформації, які належать до ЗМІ, звільняються від відповідальності, а тому не відшкодовують майнової чи моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону (п. 7 листа ВГС України від 28.03.2007 р. №1-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_184 600-07)). У рішенні ЄСПЛ від 05.05.2011 р. у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» (заява №33014/05 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_807)) вказано, що такий імунітет журналістів, відповідно до позиції національних судів, не поширюється на відтворення матеріалу з інтернет-джерел, які не ареєстровані як ЗМІ. Досі в Україні не існує нормативних актів щодо державної реєстрації інтернет-видань або правил використання інформації, отриманої з мережі Інтернет. На думку ЄСПЛ, повне виключення такої інформації зі сфери застосування законодавчих гарантій журналістських свобод може спричинити неправомірне втручання у свободу преси. Якщо суди застосовуватимуть ст. 42 Закону за аналогією, перепост дійсно буде підставою для звільнення від відповідальності за поширення недостовірної інформації. Єдиний виняток — незалежно від вини особи, яка поширила недостовірну інформацію, суд може зобов’язати її розмістити спростування (ч. 6 ст. 277 ЦКУ).

Чи є розміщення гіперпосилання поширенням інформації?
Наступний виклик для українських судів — оцінка гіперпосилань, які ведуть на інший сайт, де розміщена недостовірна інформація. Тут у нагоді стане підхід ЄСПЛ, викладений у рішенні від 04.12.2018 р. у справі «MAGYAR JETI ZRT v. HUNGARY» (заява №11257/16 (https://hudoc.chr.coe.int/eng #{% 22itemid% 22:[(22 001) 18-79-30%22]}). Гіперпосилання суттєво відрізняються від традиційних публікацій, оскільки вони просто спрямовують користувачів на вміст, доступний в іншому місці в мережі Інтернет. Вони необхідні лише для того, щоб привернути увагу читачів до існування матеріалу на іншому веб-сайті. Відмінною рисою гіперпосилань, у порівнянні з розповсюдженням інформації, є те, що особа, яка посилається на інформацію через гіперпосилання, не здійснює контролю над змістом веб-сайту, до якого гіперпосилання надає доступ, та який може бути змінений після створення посилання. Публікація, доступна за гіперпосиланням, вже надана первинним видавцем на веб-сайті, забезпечуючи необмежений доступ громадськості. Застосування цивільної відповідальності за перепост чи за розміщення гіперпосилання потребує індивідуальної оцінки. Суди мають виробити критерії такої оцінки, відповідаючи на питання про те, чи схвалює автор спірний контент або відтворив його
без схвалення? Чи знав або міг знати автор, що спірний контент є недостовірним? Чи діяв автор добросовісно, дотримуючись правил журналістської етики? Чи здійснив автор перевірку достовірності інформації, яка вимагається в діяльності журналіста?

Автор: Іларіон ТОМАРОВ

Источник: Юридична Газета. – 2019. – № 6. – С. 20.

Читайте также