В статье рассматриваются условия, сложившиеся на современном мировом рынке, в частности, рынке сельскохозяйственной продукции, в особенности, на рынках зерновых и масличных культур. По мнению автора, отношения, складывающиеся на этих товарных рынках, в 95% случаев регулируются английским правом, поскольку проформы контрактов ГАФТА и ФОСФА, которые используются для регулирования таких отношений, содержат положения, свойственные именно английскому праву. Автором рассматривается насилие как основание признания сделки недействительной, причем особенно детально анализируется экономическое насилие. Особый интерес вызывает приведенный автором казус из практики арбитража ГАФТА, изложенный в свете английской доктрины экономического насилия.
Сучасні торгові реалії
Обсяг світової торгівлі товарами та послугами складає $19 трлн і за останніми прогнозами, які були опубліковані Світовою організацією торгівлі, в наступному році збільшиться на 4% і майже досягне позначки
$20 трлн. Загальні обсяги українського експорту товарів, незважаючи на кризові явища останніх років, також будуть зростати. Щонайменше ми можемо констатувати, що експорт сільськогосподарських товарів за останні півроку збільшився на 32% у загальному виразі.
Таким чином, для нас набуває все більшої актуальності питання ефективності та юридичної безпеки міжнародних торгових операцій, в т.ч. у сільськогосподарській сфері – локомотиві українського експорту.
Коли ми говоримо про міжнародну торгівлю, у кожного юриста виникає, перш за все, питання права, яке має бути застосоване до угоди сторін. Останнім часом ми все частіше стикаємося з тим, що та чи інша угода підпорядковується нормам права іноземних країн, які мають на сьогоднішній день більш досконалу та
ефективну систему. Найбільш яскравий приклад – згадувана вище торгівля сільськогосподарськими товарами загалом та торгівля зерновими та олійними культурами зокрема. Так, 80% усієї світової торгівлі та, за моїми оцінками, 95% торгівлі зерновими та олійними культурами з України підпорядковуються англійському праву шляхом інкорпорування стандартних умов контрактів ГАФТА та ФОСФА.
Тому у цій статті хотілось би торкнутися безпосередньо питань міжнародних торгових угод, які по своїй
суті є основою взаємовідносин українського експортера та іноземного покупця чи замовника товарів та послуг, відповідно до норм англійського права. Зокрема, звужуючи дану тему, вважаю за необхідне привести приклад того, коли та чи інша міжнародна угода може бути визнана недійсною з підстав укладення її під впливом економічного примусу.
Хоча, на перший погляд, це питання здається досить простим, і критерії подібного примусу можуть бути
виокремленні та проаналізовані без особливих ускладнень, насправді останні практичні приклади демонструють зворотне.
Досліджуючи даний предмет, ми говоримо перш за все про правочини, здійснені під впливом примусу, які обмежуєють справжню волю та внутрішні наміри невинної особи щодо умов укладеної угоди, що в кінцевому рахунку може бути підставою для скасування контракту та значних збитків та втрат.
Погляд українського права
Для порівняння спершу цікаво поглянути, як досліджує питання економічного примусу українське право, який підхід до нього української практики та доктрини.
У цьому зв’язку слід відзначити, що цивільне право дає визначення економічного примусу, характеризуючи
його як психологічний або фізичний тиск, та визнає його як насильство (див. ст.231 ЦКУ). Під насильством
слід розуміти будь-який тиск, який обмежує волю однієї зі сторін угоди з метою спонукання до вчинення тих чи інших дій, зокрема задля збільшення або зменшення ціни товару, погодження додаткових більш сприятливих для «агресора» умов поставки тощо.
Аналізуючи сучасну українську судову практику щодо визнання недійсними угод, які укладені під впливом
насильства, можна дійти висновку, що розуміння українського судді є досить прямолінійним та дає обмежені можливості для застосування ст.231 ЦКУ виходячи з реалій сучасних торгових відносин, зокрема у міжнародному контексті. Такий підхід не дає можливості у повній мірі захистити права осіб, які постраждали внаслідок тиску своїх контрагентів. Український суд ставить надзвичайно високі критерії для визнання угоди недійсною – як правило, це пряма та реальна погроза життю або здоров’ю людини, погроза
звільнення чи застосування фінансових та інших санкцій.
Виникає питання: а як бути у ситуації, коли контрагент вимагає, наприклад, перегляду ціни товару по контракту, погрожуючи тим, що в іншому випадку він буде змушений розірвати договір або не поставляти товар? Чи будете ви мати право надалі визнати додаткові угоди, зокрема щодо збільшення ціни, недійсними, навіть якщо ви погодились і підписали їх? Є дуже великі сумніви, що за таких умов невинна сторона буде мати реальні перспективи в українському суді.
Погляд континентальної системи права
Давайте підемо далі та припустимо, що у вас подібна зовнішньоекономічна угода, яку ви свідомо підпорядкували англійському праву – наприклад, як це відбувається у контрактах на поставку сільськогосподарських товарів з території України. Ви зіткнулись з подібним тиском, де контрагент погрожує невиконанням контракту, та погоджуєтесь на запропоновані умови. Чи є можливість оскаржити
подібний контракт, визнавши його недійсним?
До моменту формування сучасної системи практика застосування економічного примусу в Англії була загалом подібна до сучасного українського підходу, який визначає примус як насильство та пряму погрозу застосування фізичного або психологічного тиску, тож примус, як правило, кваліфікувався за ознаками кримінального злочину. Проте з часом погроза насильством у континентальній системі реформувалась в економічний примус, набувши більш витонченого значення, яке дає можливість визнати угоду недійсною за наявністю, наприклад, погрози не поставляти товар або розірвати основну угоду.
Таким чином, ми наближаємось до ключових ознак та критеріїв економічного примусу в континентальній системі. Загальне бачення має бути сформоване наступним чином: якщо у відношенні до того чи іншого контракту має місце погроза, яка може викликати фінансові втрати, а для невинної сторони не було прийнятної альтернативи дій, подібна угода повинна бути визнана недійсною. Наприклад:
Компанія А уклала угоду продати товар компанії Б і надалі погрожує відмовитись від поставки товару, якщо Б не погодиться збільшити ціну. Компанія Б не має прийнятної альтернативи на ринку, аби купити аналогічний товар, тож вона погоджується та підписує додаткову угоду про збільшення ціни. У такому разі
дії компанії А будуть кваліфіковані як економічний примус, а додаткова угода про збільшення ціни підлягає
визнанню недійсною.
Виходячи з наведеного прикладу, маємо можливість окреслити два ключові критерії наявності економічного тиску у діях продавця.
По-перше, це наявність реальної погрози розірвати основну угоду щодо поставки товару.
Основна причина укладення додаткової угоди про збільшення ціни – погроза. Необхідно встановити чіткий причинно-наслідковий зв’язок між погрозою та укладеною додатковою угодою. Крім того, ця погроза повинна мати додаткові ознаки, такі як незаконність та відсутність принципу чесності в діях особи, яка
погрожує. Тобто необхідно провести межу між незаконним вимаганням та констатацію реальних обставин. Наприклад, якщо продавець потрапив у скрутну ситуацію та просить покупця переглянути ціну, економічний примус не буде мати місця.
По-друге, відсутність альтернативи, зокрема щодо можливості продажу або купівлі товару на ринку.
Суд повинен дослідити, чи була у сторін реальна альтернатива, в т.ч. щодо ефективної можливості звернення до компетентного суду задля зменшення збитків. Звичайно ж, було б нерозумно надавати стороні можливість уникнути відповідальності за невиконання контракту за щонайменшого шансу, що угода стала для неї невигідною. Тому англійські суди з високим ступенем обережності ставляться до подібних позовів і досить часто застосовують додаткові критерії наявності факту економічного примусу.
Крім того, обов’язково визначається наявність заперечень сторони щодо запропонованих умов додаткової угоди. Якщо сторона добровільно і без заперечень приймає умови щодо збільшення ціни, у суду можуть виникнути запитання щодо її дійсного наміру: чи була згода на підписання угоди вимушена, чи вона підписувалась добровільно.
Теоретичний підхід, безумовно, необхідний для загального розуміння критеріїв та ознак примусу, однак
лише практичний досвід надає реальні приклади правозастосування.
Практичний досвід
На перший погляд може здатися, що задовольнити наведені вище критерії досить складно. Як насправді відрізнити звичайну торгівлю від економічного тиску? Яким чином ці критерії застосовуються на практиці?
Відповіді на такі запитання може надати справа, стосовно якої нещодавно було прийнято рішення Трибуналом ГАФТА (Grain and Feed Trade Association) у Лондоні, який підпорядковує та інкорпорує за допомогою арбітражної угоди згадані вище спори у питаннях торгівлі зерновими культурами по всьому світу та зокрема з України.
Суть спору була у наступному. Продавець уклав договір на поставку товару на умовах FOB, які передбачають обов’язок покупця надати судно під завантаження. В обумовлений для поставки час продавець заявив покупцю про наступне: «Наш постачальник відмовляється поставляти товар, якщо ціна не буде переглянута у бік збільшення. Відповідно, просимо покупців переглянути ціну по контракту між продавцем і покупцем для можливості виконання контракту».
Покупець, зі свого боку, не заперечуючи, надав згоду підвищити ціну контракту, у зв’язку з чим була підписана відповідна додаткова угода.
Як тільки товар був завантажений на судно, покупець відмовився виконувати контракт за новою ціною, оплативши лише ту ціну, яка була визначена основним контрактом. Продавець, безумовно, будучи незадоволений недоотриманими коштами, звернувся в арбітраж ГАФТА, вимагаючи відповідної доплати за поставлений товар.
Покупець надав у арбітраж свої заперечення, мотивуючи тим, що додаткова угода щодо збільшення ціни
контракту була підписана під впливом економічного примусу, та просив визнати її недійсною.
На перший погляд, дії продавця відповідали звичайній поведінці у подібних ситуаціях. Так, продавець не вимагав від покупця підвищення ціни та не погрожував розірванням контракту у разі невиконання його вимог. Суть листа продавця зводилась до констатації факту відмови постачальника від поставки у разі, якщо ціна не буде переглянута. Зі свого боку, покупець погодився з умовами щодо підвищення ціни, не заявляючи
жодних протестів. При цьому за звичайних умов перешкод для купівлі альтернативного товару на ринку не
повинно було існувати, і у разі, якщо покупця не влаштовували умови щодо підвищення ціни, ніщо не заважало йому знайти іншого продавця.
Проте трибунал ГАФТА прийшов до протилежного висновку, знайшовши у діях продавця за даних умов склад економічного примусу і задовольнивши вимоги покупця та визнавши додаткову угоду недійсною.
Мотивація трибуналу була наступна. Повідомлення продавця з проханням про перегляд ціни товару необхідно інтерпретувати у поєднанні з вимогою постачальника про відмову від поставки. Трибунал дійшов висновку, що продавець використав незаконний примус постачальника на свою користь, оскільки покупець розумів, що, не підвищивши ціну, він міг залишитися в кінцевому рахунку без товару. Тобто якщо б ціна контракту не була збільшена, товар не був би завантажений. Таким чином, лист продавця був актом незаконного тиску.
Щодо можливості купівлі альтернативного товару на ринку трибунал вирішив, що наданих доказів, зокрема
від торгових брокерів, недостатньо для встановлення можливості швидкого придбання товару, особливо за
умов, коли було визначено, що товар був необхідний у стислі строки.
Незважаючи на відсутність протесту, трибунал дійшов висновку, що подібний критерій не є життєво необхідним в умовах даного спору, тому не повинен бути застосований, оскільки факт незаконного тиску на
покупця та відсутність реальної альтернативи є достатніми для визнання угоди недійсною. Таким чином,
трибунал прийняв позицію продавця, задовольнивши вимогу щодо скасування додаткової угоди та залишення ціни позову на початковому рівні.
Можу припустити, що подібні рішення у більшості українських юристів можуть викликати щонайменше подив. Проте як бачимо з наведеного прикладу, незважаючи на досить високий для доказування рівень критеріїв щодо визнання угоди недійсною з підстав економічного тиску в реальних міжнародних торгових
спорах арбітри задовольняють подібні позови досить легко.
Звичайно, необхідно брати до уваги той факт, що по своїй суті рішення було винесене не професійними
суддями, а торговими арбітрами, які зазвичай володіють лише базовими юридичними навичками, необхідними для розгляду вузько спеціалізованих справ, зокрема у сільськогосподарській сфері. Проте у будь-якому випадку подібні справи є прикладом загального підходу, який застосовується в континентальній системі права у питаннях економічного примусу в контрактних взаємовідносинах.
Автор: І. КАСИНЮК
Источник: Юридична Газета. – 2014. – № 44-45. – С. 26 – 27.