Форма договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю

В статье освещаются вопросы, связанные с куплей-продажей доли в уставном капитале общества с ограниченной ответственностью, в частности, форма договора, переход права собственности, порядок государственной регистрации. В итоге исследования автор приходит к заключению: отказ в государственной регистрации изменений в составе участников юридического лица на основании несоблюдения нотариальной формы договора купли-продажи доли в обществе является незаконным.

Статья сопровождается следующими аналитическими материалами:

– Складнощі є незначними порівняно із сумами, які доводилося витрачати на сплату державного мита – публикация, в которой констатируется, что законом предусматривается следующая альтернатива в отношении договора купли-продажи доли в обществе с ограниченной ответственностью: оригинал, копия или нотариально заверенная копия;

– Слід керуватися загальними нормами цивільного законодавства – публикация, посвященная доказательству тезиса о том, что требование обязательного нотариального удостоверения договора купли-продажи доли в уставном капитале общества с ограниченной ответственностью неосновательно;

– Державний реєстратор обмежений у можливостях перевірки документів – публикация, в которой говорится о целесообразности нотариального заверения договора купли-продажи доли в уставном фонде общества, поскольку это содействует минимизации возможных негативных последствий такой сделки.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю прийняв рішення про продаж своєї частки в статутному ка­піталі. Вимоги щодо повідомлення ін­ших учасників товариства про намір продажу виконані, за місяць до дати підписання договору учасників було сповіщено цінним листом з описом по­штового вкладення. Жоден з учасників юридичної особи не скористався сво­їм переважним правом на придбання такої частки, і учасник-продавець про­дає свою частку третій особі.

Чи існує необхідність у нотаріаль­ному оформленні такого договору? За нормами частин 1 та 4 ст. 209 Ци­вільного кодексу України нотаріаль­не посвідчення угод обов’язкове лише в тих випадках, коли це передбаче­но нормами чинного законодавства чи на нотаріальній формі наполягає одна зі сторін або обидві сторони до­мовилися між собою завірити дого­вір нотаріально.

Незважаючи на той факт, що жод­ними діючими нормами законодавства України не передбачена обов’язковість нотаріального оформлення договору купівлі-продажу корпоративних прав, юристи-практики досить часто реко­мендують своїм клієнтам саме нота­ріальну форму для такої угоди.

Особливо наполегливими стають такі рекомендації, коли сторонами до­говору є фізичні особи, адже існує загальнопоширена думка, що має своє теоретичне і практичне підґрунтя, що в разі нотаріального оформлення уго­ди з відчуження корпоративних прав обидві сторони такої угоди є більш захищеними, ніж у випадку оформ­лення її в простій письмовій формі, а, відповідно, шанси на подальше ви­знання такого договору недійсним є мінімальними.

Так, під час оформлення такої уго­ди нотаріус, керуючись нормами ч. З ст. 65 Сімейного кодексу, обов’язково забезпечить наявність письмового під­твердження від дружини або чолові­ка учасників угоди (якщо вони обидва або один з них перебувають у шлюбі) про надання згоди на придбання і від­повідно відчуження частки в статут­ному капіталі.

Порядок вчинення нотаріальних дій (затверджено Наказом Мін’юсту № 296/5 від 22.02.2012 р.) вимагає від нотаріусів при посвідченні угод на

«ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАХИСТУ ПОРУШЕНОГО ПРАВА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДІ ПІСЛЯ ВІДМОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРАТОРА НЕОБХІДНО ЗНОВУ НАПРАВИТИ ПОВНИЙ ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ ДО РЕЄСТРАЦІЙНОЇ ПАЛАТИ, АЛЕ ЦЬОГО РАЗУ ОБОВ’ЯЗКОВО ПОШТОЮ»

продаж частки у статутному капіталі витребувати у продавця такої частки докази повідомлення продавцем інших учасників товариства з обмеженою відповідальністю про свій намір про­дажу належної йому частки і доказів про відмову учасників від реалізації свого переважного права на придбан­ня такої частки.

Готуючись до нотаріального оформ­лення угоди, нотаріус обов’язково озна­йомиться з текстом статуту, тому що за нормами ч. 2 ст. 147 Цивільного ко­дексу, п. 2 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» статутом то­вариства з обмеженою відповідальніс­тю може бути встановлено заборону на відчуження учасниками своїх час­ток третім особам.

Крім того, завершуючи процедуру нотаріального оформлення договору купівлі-продажу корпоративних прав, нотаріус вносить відповідний запис до державного реєстру угод, таким чином виключаючи подальший перепродаж частки іншій особі.

Тобто при дотриманні нотаріусом усіх вимог чинного законодавства і Порядку вчинення нотаріальних дій щодо нотаріального посвідчення уго­ди з купівлі-продажу корпоративних прав шанси зацікавленої особи у по­дальшому оскаржити перехід права власності на частку в статутному ка­піталі зводяться до мінімуму.

Але що заважає учасникам угоди забезпечити наявність усіх переліче­них вище доказів власноруч, нехай і за відсутності свідоцтв, виданих нотарі­усом, і нотаріально завірених підпи­сів на документах?

А якщо учасниками цієї операції купівлі-продажу є юридичні особи, а сума операції – значною, і в певних інтересах сторін договору є необхід­ним визначення реальної ціни об’єкта продажу?

Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу корпоративних прав вимагає від учасників сплати 1% від суми договору в якості державного мита, а також сплати власне нотаріаль­них послуг. У деяких випадках ці витра­ти можуть бути досить значними. Чи є можливість їм запобігти? Чи настіль­ки необхідним є нотаріальне оформ­лення договору купівлі-продажу част­ки у статутному капіталі товариства?

Завершальним етапом переходу права власності на частку в статут­ному капіталі товариства з обмеже­ною відповідальністю до третьої осо­би, яка таким чином входить до складу учасників товариства, є відображен­ня цього факту в статуті товариства і державна реєстрація нової редакції або відповідного додатку до статуту.

Порядок державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи регулюється ст. 29 Закону Украї­ни «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 № 755-ГУ (далі-Закон № 755-ІУ). Відповідно до частини тре­тьої цієї статті на підтвердження зміни складу учасників товариства держав­ному реєстратору подаються:

«примірник оригіналу (ксерокопія, нотаріально засвідчена копія) одного з таких документів:

►рішення про вихід юридичної осо­би зі складу засновників (учасників);

►заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників);

►заяви, договору, іншого документа про перехід чи передання частки учас­ника у статутному капіталі товариства;

►рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове ви­ключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юри­дичної особи, якщо це передбачено законом або установчими докумен­тами юридичної особи».

На перший погляд, право вибору до­кумента для подання державному реє­стратору для реєстрації змін до статуту (чи то примірник оригіналу договору купівлі-продажу корпоративних прав, чи то нотаріально засвідчена його ко­пія, чи навіть просто ксерокопія цього документа) залишається за підприєм­ством. Але на практиці, на жаль, неза­лежно від місця проведення державної реєстрації змін до статуту з найбіль­шим ступенем ймовірності держав­ний реєстратор вимагатиме саме но­таріально посвідчений договір.

За яких обставин склалася така практика? Чим керується державний реєстратор, відмовляючись прийма­ти документи, подані для реєстрації? Можна сказати, що цей, так би мовити «правовий звичай», має своє «історич­не підґрунтя», бо вищевказана редак­ція частини 3 ст. 29 Закону № 755-ІУ існує лише з 07.06.2011 р., а первіс­на редакція передбачала тільки одну форму договору купівлі-продажу кор­поративних прав – нотаріальну. Існує не менше десятка роз’яснень Держкомпідприємництва, що мають у інфор­маційно-правових ресурсах позначку «діючий», які, розтлумачуючи норми ч. З ст. 29 Закону № 755-ГУ, визнають обов’язковим нотаріальне посвідчен­ня договору купівлі-продажу корпора­тивних прав.

Невже за таких обставин у підприємства немає вибору? Деякі звертаються за роз’ясненнями до нещодавно створеного органу – Державної реєстраційної служби України, який у докладній та достатньо обґрунтованій відповіді підтверджує, що надання державному реєстратору примірника договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства або його ксерокопії є належним виконанням вимог ч. З 29 Закону України «Про
державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», не забуваючи при цьому застережливо додавати наприкінці, що «відповіді, що надаються реєстраційною службою України, мають інформаційний характер і не встановлюють норм права». Це
надає органу реєстрації більшої впевненості під час відмови в прийнятті до реєстрації документів юридичної особи, яка начебто має «дозвільне» роз’яснення вищого органу.

На щастя, оскарження бездіяльнос­ті державного реєстратора в судовому порядку в більшості випадків призво­дить до виграшу позивачів.

Підприємствам, що наважуються на цей крок, слід врахувати, що для реалі­зації захисту порушеного права в адмі­ністративному суді після відмови дер­жавного реєстратора необхідно знову направити повний перелік документів до реєстраційної палати, але цього разу обов’язково поштою, інакше таке під­приємство не матиме доказів, що його документи взагалі були надані держав­ному реєстратору, а реєстратор, відпо­відно, прийняв рішення про залишен­ня цих документів без розгляду.

Також слід урахувати, що відповід­но до вимог ч. 2 ст. 8 Закону № 755-ГУ, якщо ви відправляєте документи на реєстрацію поштою, справжність під­пису заявника на реєстраційній карт­ці потрібно завірити нотаріально. Згід­но з частиною 1 ст. 29 Закону № 755-ІУ поштове відправлення треба оформ­ляти з описом поштового вкладення.

Протягом трьох робочих днів з дати отримання документів, перелічених у частинах 1 і 3 ст. 29 Закону № 755-ГЛ/, державний реєстратор повинен про­вести державну реєстрацію відповідних змін або в той самий строк повернути надіслані документи відправникові з повідомленням про залишення отри­маних документів без розгляду, де має бути зазначено підстави у відмові.

Навіть у випадку, якщо після закін­чення зазначеного терміну з урахуван­ням часу, необхідного на відповідний поштовий обіг, ніякої відповіді від дер­жавного реєстратора так і не буде отри­мано, ви матимете докази факту від­правлення необхідних документів на адресу відповідної реєстраційної па­лати. Існуюча судова практика з цьо­го питання дає підстави вважати, що «мовчання» державного реєстратора у відповідь на поштове відправлення адміністративні суди розцінюють саме як відмову в проведенні державної ре­єстрації. Такого висновку дійшов, на­приклад, Дніпропетровський окруж­ний адміністративний суд у справі № 804/1130/13-а: «…з боку Відділу надання адміністративних послуг…. відбулася протиправна бездіяльність, що проявилася в ненаданні відповіді на звернення позивача з приводу про­ведення державної реєстрації змін до установчих документів, адже факт отримання документів підтверджу­ється копією поштового повідомлен­ня, що наявне в матеріалах справи, а з приводу надання письмової відмови у проведенні державної реєстрації або факту державної реєстрації, жодних до­казів від представника відповідача до суду не надходило. Отже, фактично сво­єю бездіяльністю реєстратор відмовив у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів…»

Позов про оскарження бездіяль­ності державного виконавця згідно з вимогами Кодексу адміністратив­ного судочинства слід подавати за місцезнаходженням органу держав­ної реєстрації, причому виходячи з норм статті З КАСУ відповідачем по цій справі може бути як відповідний орган державної реєстрації юридич­них осіб, так і конкретний держав­ний реєстратор.

Аналіз існуючої судової практики з питання оскарження юридичними особами дії органів державної реєстра­ції юридичних осіб дає змогу дійти ви­сновку, що судді всіх інстанцій здебіль­шого дотримуються думки, що договір купівлі-продажу часток у товаристві, незалежно від того, чи є сторони таких правочинів юридичними або фізични­ми особами, не підлягає нотаріальному посвідченню, а отже, є дійсним і відпо­відає чинному законодавству. Це озна­чає, що відмова державного реєстрато­ра від реєстрації зміни складу учасників юридичної особи на підставі недотри­мання нотаріальної форми договору є протизаконною.

Але якщо підприємство зважиться на цей крок, йому слід запастися терпін­ням і налаштуватися на тривале проти­стояння з органом державної реєстра­ції, оскільки найчастіше такі справи за ініціативи суб’єкта владних повнова­жень надходять до касаційної інстан­ції, що призводить до затягування су­дового розгляду.

Автор: Я. Бондаренко

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 49. – С. 30 – 32.

Складнощі є незначними порівняно із сумами, які доводилося витрачати на сплату державного мита

Згідно зі змінами, внесеними до За­кону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – під­приємців» 21 квітня 2011 року, наразі для реєстрації зміни складу учасників товариства з обмеженою відповідаль­ністю внаслідок продажу частки у ста­тутному капіталі не обов’язково пода­вати нотаріально засвідчений договір купівлі-продажу. Натомість можливе надання оригіналу відповідного дого­вору або навіть його копії. Така зміна стала своєрідним спрощенням і дозво­лила уникнути зайвих витрат на оформ­лення договорів передачі частки.

До запровадження цих змін усі дого­вори купівлі-продажу часток у статут­ному капіталі TOB повинні були нота­ріально засвідчуватися. Це викликало додаткові складнощі з боку іноземних учасників TOB, оскільки нотаріуси ви­магали наявність печаток іноземних юридичних осіб, незважаючи на їх від­сутність або на підписання відповідних документів представниками за дору­ченням. Окрім цього, внесення змін до нотаріально засвідченого договору по­винне відбуватися у тій самій формі, що й укладення основного договору, що викликало необхідність повторно­го звернення до нотаріуса (і несення додаткових витрат) у разі необхідності внесення навіть найнесуттєвіших змін до договору. Перелічені вище складнощі є незначними порівняно із сумами, які доводилося витрачати на сплату дер­жавного мита за вчинення нотаріаль­них дій та оплату самих цих дій.

Безперечно, відміна обов’язкової по­дачі нотаріально посвідченої копії дого­вору про перехід частки зменшила фінан­сове навантаження на сторони договору купівлі-продажу частки у статутному ка­піталі. Проте у зв’язку з цим виникають певні ризики для учасників TOB, з точ­ки зору їх захисту від недобросовісних дій, спрямованих на незаконну перере­єстрацію учасників товариства (такі дії можливі в тому числі завдяки відсутнос­ті необхідності обов’язкового нотаріаль­ного посвідчення підписів учасників на статуті TOB), атакождля кредиторів, на користь яких зареєстровані обтяження відповідних часток (адже при засвідчен­ні договору нотаріус перевіряє відсут­ність обтяжень частки, що передається).

Наразі закон пропонує альтернативу: надання оригіналу, копії або нотаріаль­ної засвідченої копії договору. І саме на­бувачі корпоративних прав зацікавлені в нотаріальному посвідченні договору для того, щоб бути впевненим у відсут­ності ризиків оскарження правочину (у тому числі у зв’язку з порушенням прав на розпорядження майном, що знахо­диться у спільній власності подружжя).

Для уникнення подібних ризиків можливе запровадження на законо­давчому рівні необхідності надання хоча б одного нотаріально засвідченого документа: договору купівлі-продажу (передачі) частки, протоколу за участі всіх (і минулих і майбутніх учасників) чи нової редакції Статуту, із обов’язком нотаріусів перевіряти саме повнова­ження на підписання відповідних до­кументів, а не лише засвідчувати під­писи фізичних осіб – представників.

Автор: О. Кучерук

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 49. – С. 31.

Слід керуватися загальними нормами цивільного законодавства

Напевне, більшість практикуючих юристів, діяльність яких пов’язана з кор­поративним правом, хоча б раз стикали­ся з відмовою державного реєстратора в реєстрації зміни складу учасників то­вариства з обмеженою відповідальніс­тю через те, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі відповід­ного товариства не був нотаріально по­свідчений. Чи є така відмова державного реєстратора правомірною та які вимоги висуває чинне законодавство до форми договору купівлі-продажу частки в това­ристві з обмеженою відповідальністю?

Законодавче регулювання аспектів відчуження частки в товаристві з обме­женою відповідавшого здійснене в меж­ах Цивільного кодексу України та Закону України «Про господарські товариства».

Чинне законодавство не містить конкретних вимог до форми та зміс­ту договорів щодо відчуження частки в статутному капіталі товариства з об­меженою відповідальністю. Тому при укладенні таких договорів слід керува­тися загальними нормами цивільного законодавства з урахуванням положень спеціальних законів, до яких, зокрема, відноситься й Закон України «Про гос­подарські товариства».

Так, слід дотримуватися положень п. З ч. 1 ст. 208 ЦК України щодо ви­моги укладати правочини між фізич­ною та юридичною особою на суму, що перевищує двадцять неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян у письмовій формі. Нотаріальне по­свідчення ж правочинів щодо купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідаль­ністю не є обов’язковим, але можливе за домовленістю сторін. Таким чином, вимоги державних реєстраторів щодо обов’язкового нотаріального посвід­чення договору купівлі-продажу част­ки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю не є об­ґрунтованими.

Автор: В. Мороз

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 49. – С. 31.

Державний реєстратор обмежений у можливостях перевірки документів
На сьогодні чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про господарські товариства» № 1576-ХП від 19.09.1991, Закон України «Про держав­ну реєстрацію юридичних осіб та фізич­них осіб – гадприємців» № 755-ІУ, Цивіль­ний кодекс України, які безпосередньо регулюють правовідносини, пов’язані із укладанням правочинів щодо пере­дати частки в статутному капіталі то­вариства з обмеженою відповідальніс­тю, не містить норм, які б передбачали обов’язкове нотаріальне посвідчення до­говорів купівлі-продажу частки у ста­тутному капіталі товариства з обмеже­ною відповідальністю. Отже, вимоги державних реєстраторів щодо подання вказаних договорів з нотаріальним по­свідченням є неправомірними.

Але незважаючи на вказані законо­давчі норми, раціональність у вимозі державних реєстраторів щодо надан­ня нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу все ж таки є, адже при укладанні таких договорів у письмовій формі без нотаріального посвідчення постає ризик виникнення обставин, які можуть призвести до порушення прав як вибулих, так і існуючих учасників товариства, а саме:

1. Порушення переважного права ку­півлі частки у статутному капіталі това­риства іншими учасниками цього това­риства, яке передбачено ст. 53 Закону України «Про господарські товариства»;

2. Можливість продажу частки у ста­тутному капіталі товариства до момен­ту повної її сплати учасником, який її відчужує (ст. 53 Закону України «Про господарські товариства»).

3. Імовірність рейдерського захо­плення товариства та інше.

Державний реєстратор, у свою чер­гу, обмежений у можливостях перевір­ки документів, які надаються йому для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, пов’язаних зі зміною складу засновників, зокрема він не має можливості перевіряти за­конність укладання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі та його зміст. Адже контроль держав­ного реєстратора зводиться лише до перевірки комплектності пакета доку­ментів, повноти відомостей, що вказа­ні в реєстраційній картці, та перевірки документів на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реє­страції. Перевіряти інформацію, що міститься в документах, наданих для державної реєстрації змін, на предмет їх відповідності законодавству та ста­тутним документам, державний реє­стратор не уповноважений.

Таким чином, наразі склалася си­туація, коли контроль за законністю укладання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товари­ства покладено на самих учасників товариства.

Отже, у разі укладання такого роду договору, доцільніше нотаріально по­свідчити цей договір, чим мінімізува­ти негативні наслідки, які можуть ви­никнути згодом.

В іншому випадку єдиним арбітром при виникненні спірних ситуацій стає суд, який, наразі, ґрунтуючись на недо­сконалій законодавчій базі, не завжди може захистити.

Автор: Ю. Махортова

Источник: Юридична Газета. – 2013. – № 49. – С. 32.