Особый интерес к статье привлекает использованная автором судебная практика и опыт императивного, а также диспозитивного регулирования в зарубежных странах института кворума. Проблема кворума в хозяйственных обществах – одна из ключевых, поэтому вопросы, с ней связанные, так важны.
Одним з нововведень Закону “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” (далі – Закон про ТОВ та ТДВ) стала відсутність норм про кворум загальних зборів. Нагадаємо: до червня 2018 р. в товариствах з обмеженою відповідальністю загальні збори можна було проводити за умови присутності учасників, які володіли 50% (до грудня 2015 р. – 60%) від загальної кількості голосів. На перший погляд, такі вимоги повинні гарантувати дотримання принципу більшості під час прийняття учасниками рішень. Проте інколи вони затримували процес прийняття рішень і ставали засобом для зловживань з боку окремих учасників. Ідеться про навмисну неучасть у зборах, що унеможливлювало досягнення кворуму й, відповідно, прийняття необхідних рішень.
З кінця 2015 р. Закон “Про господарські товариства” (далі – Закон про ГТ) дав змогу визначати в статуті товариств без державної частки інший кворум, у тому числі менший за встановле��ий законом, і в такий спосіб зменшувати поріг для прийняття рішень. З одного боку, таке зменшення кворуму дає гнучкість у прийнятті рішень, а з іншого – створює простір для зловживань, коли учасники з невеликими частками можуть приймати невигідні, але обов’язкові для товариства рішення. Незважаючи на цей ризик, право визначати будь-яке значення кворуму не є апріорі негативним, якщо учасники усвідомлено та добровільно узгодили відповідні особливості прийняття рішень.
Закон про ТОВ та ТДВ не містить норм про кворум – під час професійних заходів розробники Закону неодноразово звертали увагу правників на необхідність цих змін. Таких вимог справді немає, проте ефект цієї відсутності нівелюється тим, що питання кворуму тісно пов’язане з вимогами до мінімальної кількісті голосів, необхідної для прийняття учасниками рішень. Фактично такий мінімальний поріг голосування і є кворумом загальних зборів. Це можна пояснити тим, що за браком в учасників достатньої для прийняття відповідного рішення кількості голосів наявність кворуму не матиме сенсу, отже й практична цінність від проведення зборів буде близькою до нуля.
Отже, вимоги до мінімальної кількості голосів стали квазікворумом і тепер можуть визначати перспективи проведення загальних зборів.
Чи можна налаштувати такі вимоги під потреби товариства та скористатися перевагами відсутності норм про кворум у його буквальному розумінні?
Тлумачення як ключ до відповіді
Частиною 4 ст. 34 Закону про ТОВ та ТДВ передбачено, що для прийняття загальними зборами рішень необхідна щонайменше більшість голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідного питання, – зазвичай такими є всі зареєстровані учасники. Ця норма є диспозитивною настільки, наскільки це дозволяє ч. 5 ст. 34:”Статутом товариства може встановлюватися інша кількість голосів учасників товариства (але не менше, ніж більшість голосів), необхідна для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів учасників, крім рішень, які відповідно до цього Закону приймаються одностайно…”.
Ключовими в цій нормі є слова в дужках – “не менше, ніж більшість голосів”. Їх можна розуміти у двох значеннях: 1) як більшість від загальної кількості голосів усіх учасників або 2) як більшість від загальної кількості голосів лише тих учасників, які з’явилися на збори.
Якщо тлумачити норму першим способом, то, як зазначено вище, практичної цінністі від скасування вимог щодо кворуму немає. Ба більше того, таке тлумачення норми навіть ускладнює учасникам життя порівняно із Законом про ГТ.
Якщо протягом останніх років учасники могли визначити зручний для них кворум у статуті, то тепер вони прив’язані до обов’язкового мінімуму у 50% від голосів усіх учасників. Без досягнення цієї межі збори будуть повноважними, але не зможуть виконувати свою ключову функцію – приймати рішення. Другий спосіб тлумачення більше відповідає засадам диспозитивності, на яких повинні ґрунтуватися корпоративні відносини. Порівняємо формулювання ч. ч. 4 і 5 ст. 34 Закону про ТОВ. Норма ч. 4 (загальний порядок голосування) використовує формулювання “більшістю голосів усіх учасників”. Тоді як у ч. 5 (право відступити від вимог щодо кількісті голосів) є формулювання “інша кількість голосів учасників” та “більшість голосів”, проте вони не прив’язані до “всіх учасників”.
Схоже розмежування було і в Законі про ГТ – під час голосування за найважливіші рішення голоси рахували від “загальної кількості голосів учасників товариства” (ч. 2 ст. 59), а в усіх інших випадках йшлося про “просту більшість голосів” без прив’язки до “всіх учасників” чи “загальної кількості голосів учасників” (ч. 3 ст. 59).
У такому підході можна побачити певну логіку: якщо закон надає учасникам можливість визначити у статуті особливий порядок голосування і прямо не прив’язує такий порядок до загальної кількості голосів, то учасники можуть відмовитися від принципу “більшість від усіх” на користь “більшість від присутніх”. Одним з аргументів за правомірність такої відмови є те, що статут з відповідними положеннями має бути затверджено одностайним голосуванням учасників (ч. 5 ст. 34 Закону про ТОВ та ТДВ). Зважаючи на це, усі теперішні учасники надають згоду на використання формули “більшість від присутніх” шляхом свого позитивного голосування, а будь-який із майбутніх учасників – шляхом ознайомлення зі статутом перед вступом до товариства (або, інакше кажучи, бачили очі, що купували). Ця норма натякає, що учасники можуть збільшувати коло своїх обов’язків і суттєво змінювати спосіб регулювання відносин між ними, але за умови попередньої згоди всіх учасників.
Суд – на варті домовленостей учасників
Іншим аргументом може стати позиція Касаційного господарського суду, висловлена в ухвалі від 06.06.2018 у справі № 916/2081/17. Так, у справі йшлося про правомірність установлення кворуму у 100% голосів. Касаційний господарський суд не погодився з тим, що такий кворум порушує право учасника на управління товариством і ставить його реалізацію в залежність від бажання будь-якого з інших учасників брати участь у зборах. Аргументи суду був таким: “Правомірність добровільного обмеження учасниками товариства у статуті прав більшості учасників товариства на проведення зборів учасників із залученням меншості з певних питань відповідає логіці сучасного корпоративного законодавства та права власності. […] Втручання держави у межі диспозитивності сторін при визначенні змісту статутних положень, у тому числі щодо встановлення 100% кворуму загальних зборів товариства, не підкріплене суспільними інтересами”.
Таку позицію можна застосувати до випадку зниження порога для голосування відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону про ТОВ та ТДВ, тобто коли формулу “більшість від усіх” замінюють на “більшість від присутніх”. Остання може бути особливо корисною тоді, якщо інші учасники зловживають правом не брати участь у загальних зборах і затримують прийняття рішень, необхідних для розвитку товариства.
Досвід інших країн
Принцип “більшість від присутніх” і право учасників самостійно визначати зручний порядок голосування трапляються й в іноземному законодавстві, хоча також є деякі обмеження.
Німецьке законодавство не містить вимог щодо кворуму загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю, а рішення за загальним правилом приймають за принципом “більшість від присутніх” (ст. 47 німецького Закону про товариства з обмеженою відповідальністю).
Законодавство Нідерландів також не містить вимог щодо кворуму – дійсність рішення загальних зборів не повинна залежати від того, який відсоток статутного капіталу представлений на загальних зборах. Голосування учасників товариства відбувається за принципом “більшість від присутніх”. Обидва правила застосовують, якщо закон або установчий документ не передбачають інше (ст. 230 кн. 2 Цивільного кодексу Нідерландів).
У Великій Британії загальні збори компанії, яка має більше одного учасника, є правомочними за умови присутності щонайменше 2-х осіб, якщо інше не передбачено статутом. Рішення на очних загальних зборах приймаються >50% (в окремих випадках – >75%) від голосів присутніх учасників. Ці норми передбачені ст. ст. 281 – 283, 318 британського Закону про компанії.
Суворіші правила передбачені в Польщі, Іспанії та Франції.
Польське законодавство за загальним правилом визнає правомочність загальних зборів незалежно від частки статутного капіталу, представленої на таких зборах. Як і в Україні, відсутність мінімального кворуму надає головне значення кількості голосів. Для прийняття рішення загальних зборів необхідна більшість від усіх голосів, проте інше може бути передбачено в установчих документах (ст. 241, 245 польського Кодексу про комерційні компанії).
Іспанський Закон про корпоративні підприємства (ст. ст. 198 – 200) не містить прямих указівок щодо кворуму загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю. Для прийняття рішень загальних зборів необхідна більшість голосів присутніх учасників, яка не може бути меншою за третину від загальної кількості голосів. Закон дозволяє відхилятися від цієї вимоги на рівні установчих документів, але лише в бік збільшення кількості голосів. Найімовірніше, такий обмежувальний підхід захищає компанію від випадків, коли рішення зможе приймати учасник із часткою дуже маленького розміру.
У Франції правила голосування в товариствах з обмеженою відповідальністю передбачено Комерційним кодексом. За загальним правилом учасники приймають рішення шляхом голосування за принципом “більшість від усіх”. Якщо такої кількості голосів не вдалося досягнути і якщо установчий документ не передбачає інше, відбуваються повторні загальні збори, на яких учасники голосують за принципом “більшість від присутніх” незалежно від кількості присутніх (ст. L223-29). Вимоги щодо кворуму встановлено й для тих зборів, на яких приймають рішення про зміну статуту – у такому разі кворум становить 25% для першого скликання та 20% для повторного скликання (ст. L223-30).
Незважаючи на те, що в інших країнах використовують принцип “більшість від присутніх” й учасники можуть відхилятися від законодавчого порядку голосування, іноземні закони все ж містять низку імперативних норм. Вони стосуються прийняття рішень з таких питань, як зміна статутного капіталу, припинення товариства тощо, тобто з ключових для товариства питань. У цих випадках більшість (інколи кваліфікована) рахується від голосів усіх учасників, що є виправданим, з огляду на значення таких питань. Наведені приклади з іноземного законодавства загалом демонструють тенденцію до встановлення таких законодавчих вимог щодо порядку прийняття рішень, які не є обтяжливими для учасників. Про це свідчать невисокі пороги для голосування (відсутність кворуму та принцип “більшість від присутніх”), а також право учасників відхилятися від норм закону, крім поодиноких випадків голосування з найважливіших питань.
Висновок:
Якщо учасники погодили порядок голосування, за якого на загальні збори може прийти учасник з часткою <50% і прийняти рішення одноособово, то законодавство не повинно перешкоджати такій волі учасників. За такого підходу учасник, який не відвідує збори, фактично уповноважує інших учасників (незалежно від розміру їхніх часток) прийняти те чи інше рішення. Зрештою, небажання окремих учасників відвідувати загальні збори не повинно гальмувати розвиток товариства.
У світлі нещодавньої позиції Касаційного господарського суду сподіваємося, що практика правозастосування в Україні піде шляхом ширшого тлумачення ч. 5 ст. 34 Закону про ТОВ та ТДВ і визнаватиме правомірним використання формули голосування “більшість від присутніх”. Це дасть практичну користь від скасування вимог щодо кворуму, а також сприятиме руху від імперативності в регулюванні корпоративних відносин у бік ширших можливостей для домовленостей учасників про зручний порядок управління товариством.
Опубліковано: Ліга Закон №10, 14 березня 2019 р.
Автор: Artem Shmatov
Источник: https://www.lexology.com/r.ashx?i=3319459&l=8B8APYU