Чрезвычайно актуальная публикация, посвященная порядку подтверждения полномочий адвоката в качестве представителя стороны в гражданском, хозяйственном и административном процессе в Украине. Актуальность настоящей статьи связана с внедрением в украинский судебный процесс принципа адвокатской монополии на представительство интересов сторон.
Нові процесуальні кодекси (мова йде саме про Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України) містять виключний перелік документів, якими підтверджуються повноваження адвоката: довіреність або ордер. Законодавець таким чином встановлює, що між цими двома документами можна поставити знак рівності та кожен з цих окремо взятих документів (без необхідності надання будь-яких інших документів) підтверджує факт наявності повноважень у адвоката, наприклад, подавати процесуальні документи в суд або брати участь в судових засіданнях. Але, чи дійсно на практиці для представництва інтересів клієнта в суді адвокату достатньо тільки довіреності або тільки ордеру?
Почнемо з останнього. З ордером в цьому контексті, напевно, простіше, оскільки цей документ з усіх боків оточують презумпції.
Презумпція 1. Ордер засвідчує наявність укладеного між адвокатом та клієнтом договору про правову допомогу. Це означає, що ні суд (суддя), ні інші учасники справи, не повинні мати жодних сумнівів у наявності згоди клієнта на представництво адвокатом його інтересів в суді та що цей адвокат має певне коло повноважень, наданих йому договором про правову допомогу. При цьому сам текст договору про правову допомогу (витяг з нього) процесуальним законодавством не вимагається, хоча цей документ є первинним по відношенню до ордера та містить відомості про права адвоката, як представника і учасника судового процесу.
Презумпція 2. Якщо на звороті ордера не зазначено про жодні обмеження правомочності адвоката, встановлені договором про правову допомогу, то це означає, що адвокат має повноваження на вчинення будь-яких процесуальних дій, передбачених процесуальним кодексом. Дуже хотілося б, щоб ця презумпція на 100% виконувалася всім адвокатами та адвокатськими бюро/об’єднаннями, бо врешті-решт саме вони несуть відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних (стаття 4001 Кримінального кодексу України)
Презумпція 3. Ордер видається виключно адвокатом та/або адвокатським бюро/об’єднанням, а не будь-якою фізичною особою. Це означає, що цей документ в певній мірі підтверджує і сам статус адвоката, оскільки містить персональні дані, такі як, номер та дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (посвідчення адвоката), відомості про орган адвокатського самоврядування, який видав адвокату відповідне свідоцтво (посвідчення), дані щодо робочої адреси адвоката або найменування і робочої адреси адвокатського бюро/об’єднання, в якому працює адвокат.
З усіх вище перелічених презумпцій (за умови їх сумлінного дотримання) випливає, що ордер дійсно є документом, який (без необхідності надання жодних інших документів) підтверджує, що представник є адвокатом та клієнт надав йому весь необхідний обсяг повноважень. Проте на практиці ми все ж додаємо до ордера ще й копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Процесуальний закон цього не вимагає, проте, на нашу думку, це є додатковим підтвердженням статусу адвоката.
З довіреністю, нажаль, все трохи складніше. І ось чому!
На практиці ми ще жодного разу не зустрічали довіреність від фізичної або юридичної особи, яка б окрім зазначення кола повноважень представника, його прізвища, імені та по батькові, паспортних даних (реєстраційного номеру облікової картки платника податків) та зареєстрованого місця проживання або робочої адреси, містила б у собі дані його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Чесно зізнаюсь, ми теж це ніколи не вказували, але вже після запровадження адвокатської монополії, окрім довіреності від клієнта, ми всюди (при подачі документів в суд або для участі в судових засіданнях) додаємо копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Наша логіка така: довіреність підтверджує факт наявності у конкретної фізичної особи повноважень на представництво інтересів клієнта в суді, а свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, в свою чергу, підтверджує, що в даний період часу ця фізична особа має статус адвоката, а отже, повноправного учасника судового процесу.
З цим тандемом документів у нас ще жодного разу не виникало проблем в суді на предмет відсутності повноважень учасника справи.
Проте, наразі в правовій спільноті розгорається дискусія, що такий тандем документів не є належним підтвердженням повноважень адвоката. Більше того, на сьогоднішній день вже наявні поодинокі ухвали Верховного Суду (Касаційного господарського суду), зокрема, у справах 910/582/17, 910/8549/17 та 910/10948/17, в яких суд висловлює думку, що довіреність сама по собі не є доказом, який підтверджує повноваження адвоката, а також не свідчить про те, що у відносинах з довірителем ця фізична особа як представник за довіреністю виступає у статусі адвоката. При цьому, сам суд вказує на можливий варіант вирішення цієї проблеми, шляхом прямого зазначення в тексті такої довіреності про те, що особа представника є адвокатом (з усіма необхідними для цього підтверджуючими реквізитами).
Більше того, окремі судді відверто визнають, що адвокати можуть сприйняти цю позицію як вкрай формальну та таку, що обмежує їх право представляти інтереси клієнта. Проте, кажуть вони, на стадії відкриття провадження у справі питання щодо належного представництва розглядається судом саме за формальними ознаками.
Такий підхід суддів Верховного Суду має право на життя, оскільки в такому випадку довіреність за своїм змістом певною мірою співпадає зі змістом ордера (окрім відомостей про наданні повноваження). Проте, навіть у випадку зазначення в тексті довіреності про статус представника як адвоката, на нашу думку, все-таки необхідно додатково надавати суду і копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (для підкреслення такого статусу).
Опубліковано: “ЮрЛІГА”, 3 травня 2018 р.
Автор: Yegor Swidlo
Источник: https://www.lexology.com/library/detail.aspx?g=52c15e49-9b8d-4f17-b4bc-60910aeb47e1&utm_source=Lexology+Daily+Newsfeed&utm_medium=HTML+email+-+Body+-+General+section&utm_campaign=Lexology+subscriber+daily+feed&utm_content=Lexology+Daily+Newsfeed+2018-05-07&utm_term=