У шкурі іноземця: Правила діяльності некомерційного представництва нерезидента по-українськи

Більшість компаній, що планують розширення свого бізнесу, стикаються з питанням вибору оптимальної організаційно-правової форми ведення діяльності. Особливо це питання актуальне, якщо мова йде про створення підрозділів у іншій країні. Незважаючи на істотний вплив світової кризи на інвестиційний клімат в цілому, інвестори продовжують розглядати ринки Східної Європи, в т.ч. український, як плацдарм для розширення своєї географії.

Багато іноземних компаній представлені в Україні своїми представництвами. Наприклад, в поточних умовах розвитку фармацевтичного ринку багато компаній стають активнішими, у результаті чого підвищується

ефективність їх операцій як суб’єктів ринку. В першу чергу це обумовлено такими складовими, як знання і

раціональне використання підходів менеджменту та маркетингу, а також продуктивність діяльності медичних представників і особливості контактів з кінцевим споживачем. У зв’язку з цим перед фармкомпаніями виникає дилема: продовжувати здійснювати діяльність за допомогою представництва чи за допомогою підприємства-резидента України, засновником якого виступить компанія.

Поділ представництв на комерційні (постійні) і некомерційні з’явився в українському законодавстві у зв’язку з наявністю пільг у оподаткуванні, що передбачені у конвенціях для представництв, які не мають ознак постійного місця діяльності.

Українське законодавство не містить поняття «некомерційне представництво», та багато нерезидентів

працюють в Україні, позиціонуючи свої представництва такими, через які вони не ведуть господарську діяльність. Така форма досить приваблива, але щоб не потрапити до зони ризику бути визнаними такими, через які материнська компанія здійснює господарську діяльність, з вимогою про сплату фінансових зобов’язань по податку на прибуток та штрафних санкцій, треба враховувати і чітко дотримуватися таких правил.

1. Представництво функціонує виключно з метою здійснення для нерезидента діяльності підготовчого і допоміжного характеру

Хоча поняття, що таке «підготовча або допоміжна діяльність», у законодавстві України відсутнє, у зв’язку

з цим фіскальний орган може трактувати його по-своєму. Проте можна послатися на судову практику, яка вже склалася в Україні, що, у свою чергу, посилається на норми та положення Модельної конвенції ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку), на підставі якої підписані практично всі існуючі конвенції з Урядом України та іноземних держав про уникнення подвійного оподаткування.

Адміністративні суди України усіх трьох інстанцій нарешті одноголосно зійшлися на думці, що діяльність

представництва нерезидента може вважатися основною діяльністю материнської компанії, а не такою, що

має допоміжний і підготовчий характер, якщо представництво переважно здійснює такі ж функції і діяльність, як і материнська компанія. При цьому суди посилаються на п.23 і 24 офіційного коментаря до Модельної конвенції ОЕСР.

Знаючи перелік видів діяльності материнської компанії, які, як правило, вказані у статуті або у виписці з торгового реєстру, представництво може спокійно займатися будь-якою діяльністю, не тотожною діяльності материнської компанії.

2. До трьох іноземних громадян можуть працювати у представництві без необхідності отримувати дозвіл на працевлаштування в Україні (не потрібно також отримувати візи типу Д та посвідки на тимчасове проживання для таких співробітників).

3. Трудові книжки найманих працівників зберігаються в генеральній дирекції по роботі з іноземними представництвами, яке є державним підприємством та єдине в Україні має право обслуговувати представництва, надаючи їм ряд послуг на платній основі. Ця організація здійснює записи про звільнення і прийом на роботу, що виключає штрафи контролюючих органів за неправильність ведення кадрового обліку. До того ж це дозволяє економити на HR-менеджері.

4. У представництва має бути затверджене положення і в ньому чітко вказано, що представництво не здійснює господарську діяльність та створене виключно для діяльності підготовчого і допоміжного характеру для нерезидента. При цьому в положенні наводиться чіткий перелік видів діяльності представництва, які обов’язково повинні бути нетотожні видам діяльності материнської компанії.

5. Спрощений бухгалтерський облік. Подаються звіти:

– з податку на прибуток – один раз на рік (якщо фінансування не сягає $550 тис. на рік),

– з податку на доходи фізичних осіб – раз на квартал,

– по єдиному соціальному внеску – раз на місяць.

За кількості працівників до 10 осіб з даною роботою справитися один бухгалтер.

6. Представництво не керує діяльністю материнської компанії в Україні і дистриб’юторами.

7. Директор представництва за довіреністю має право підписувати тільки договори, пов’язані із забезпеченням діяльності офісу представництва та з виконанням функцій, закріплених у положенні про представництво.

8. У штаті некомерційного представництва не може бути посад менеджерів з продажу, з реклами, з регіонального розвитку та логістики.

9. Посадові інструкції працівників некомерційного представництва не повинні містити положень, які свідчили б про те, що вони здійснюють функції, що вказують на зв’язок з основними видами діяльності головної компанії.

10. Мета відряджень працівників некомерційного представництва не може бути пов’язана з основними видами діяльності материнської компанії.

11. На рахунок типу Н, який відкривається у банківській установі для некомерційного представництва, можуть зараховуватися: грошові кошти на утримання представництва, перераховані від материнської компанії, відшкодування ПДВ за придбання товарів для власних потреб (у випадках, передбачених податковим законодавством), грошові кошти, отримані на підставі рішень судів. Грошові кошти з рахунку типу Н можуть використовуватися для оплати витрат, пов’язаних з утриманням представництва (орендна плата, комунальні платежі, оплата праці тощо), благодійністю, страхуванням транспортних засобів, життя співробітників і т.д.

Некомерційні представництва мають право купувати валюту на міжбанківському ринку і перераховувати

її на рахунок материнської компанії тільки у разі прийняття материнською компанією рішення про ліквідацію представництва.

Дотримуючись цих правил, можна більш-менш спокійно утримувати офіс компанії-нерезидента в Україні у формі некомерційного, тобто непостійного представництва.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що компанія-нерезидент має самостійно визначитися та обрати ту

форму діяльності її представництва в Україні, яка буде максимально відповідати її цілям та зможе забезпечити для неї позитивні результати представлення своєї продукції чи послуг в Україні саме через таку форму, як представництво.

Наскільки перспективні кроки нерезидентів, що створюють свої представництва в Україні? Це питання не може мати однозначної відповіді, оскільки показник перспективності у цьому випадку залежить від безлічі факторів. Можливості та обмеження, які встановлені законодавчо чи напрацьовані практикою, в т.ч.

судовою, говорять про одне: компанія-нерезидент може успішно працювати на території України через свій

офіс у формі представництва. Але необхідно розмежовувати просту можливість працювати через представництво, яка закріплена законодавчо як у міжнародних актах, так і в національних нормативних документах, і підсумковий ефект, якого має намір досягти компанія-нерезидент. Таке розмежування необхідне насамперед для фінансового та податкового планування роботи нерезидента на території України.