В продолжении публикации авторы рассматривают вопросы, связанные с налоговыми последствиями уплаты процентов в пользу иностранных кредиторов. Особенное внимание уделяется авторами налогу на репатриацию процентов, которые уплачиваются в пользу кредиторов-нерезидентов Украины компаниями-резидентами и являются доходом с источником его происхождения из Украины и подлежат обложению налогом в Украине, а также налоговой концепции бенефициарного собственника дохода.
Статья сопровождается следующими комментариями специалистов:
– Суди зверталися до Коментаря до Модельної конвенції ОЕСР – аналитический материал, в котором рассматривается конкретное дело, рассмотреное украинским судом, решение по которому суд вынес с применением Комментария к Модельной конвенции Организации экономического сотрудничества и развития (ОЭСР) относительно налогов на доходы и капитал (1977).
– Сторони мають бути готові підтверджувати відсутність посередницьких відносин між ними – комментарий, посвященный важности анализа судебной практики для налогового планирования, который вызывает особый интерес широким анализом украинской судебной практики.
При виборі питання міжнародного оподаткування для дослідження в цій статті було прийнято рішення зупинитися на процентах, які українські компанії сплачують на користь іноземних кредиторів. Вибір теми зумовила як кількість податкових питань, що виникають при сплаті процентів на користь іноземних кредиторів, так і прискіпливе ставлення податкових органів саме до боргового механізму фінансування українських компаній.
При сплаті процентів на користь іноземних кредиторів виникають такі основні питання оподаткування:
1. Оподаткування доходів із джерелом їх походження з України та ставки такого податку;
2. Наявність у іноземного отримувача процентів статусу бенефщіарного власника процентів;
3. Умови та обмеження щодо включення процентів до складу витрат українського підприємства;
4. Відповідність розміру сплачених процентів рівню звичайних цін;
5. Правомірність застосування «grossup» механізму в кредитних угодах;
6. Курсові різниці, що виникають при нарахуванні та сплаті процентів, а також при отриманні та поверненні основної суми кредиту.
Податкові наслідки перших чотирьох питань у тій чи іншій мірі залежать від правильного застосування положень конвенцій про уникнення подвійного оподаткування. У рамках цієї статті ми розглянемо вплив положень конвенцій про уникнення подвійного оподаткування на вирішення першого та другого питання. Це пов’язано з тим, що саме з цих питань існує досить непослідовна судова практика. Це свідчить про труднощі, з якими стикаються українські судді при застосуванні конвенцій про уникнення подвійного оподаткування до процентів, що сплачуються на користь іноземних кредиторів.
Податок на репатріацію
Проценти, що сплачуються компанією-резидентом України на користь кредитора-нерезидента України (далі – Іноземний Кредитор), є доходом з джерелом його походження з України та підлягають оподаткуванню українським податком (далі – податок на репатріацію) за ставкою 15%1. Цей податок утримується за рахунок такої виплати нерезиденту України. Однак ставка податку на репатріацію може бути нижчою або виплата процентів може взагалі не підлягати оподаткуванню цим податком в Україні, якщо це передбачено положеннями чинних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, які Україна уклала з іншими державами.
Застосування зменшеної ставки податку на репатріацію чи звільнення процентів від оподаткування цим податком в Україні здійснюється українською компанією, що сплачує проценти, самостійно при виконанні наступних умов2:
1. Наявність чинної конвенції про уникнення подвійного оподаткування, що передбачає відповідні податкові пільги при сплаті процентів на користь Іноземного Кредитора;
2. Іноземний Кредитор є резидентом держави, з якою Україна уклала відповідну конвенцію про уникнення подвійного оподаткування, і такий податковий статус резидента іноземної держави підтверджується відповідною довідкою, виданою податковими чи іншими компетентними органами іноземної держави, та
3. Іноземний Кредитор є бенефіціарним власником процентів, що сплачуються українською-компанією боржником.
Іноді в конвенціях про уникнення подвійного оподаткування можуть передбачатися додаткові умови для застосування податкових пільг (наприклад, процентний дохід повинен оподатковуватися податком на прибуток у країні податкового резидентства Іноземного Кредитора тощо).
«КЕРІВНИЦТВО ДЕЯКИХ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ПРОДОВЖУЄ ВВАЖАТИ, ЩО НЕМАЄ ПОТРЕБИ ВЗАГАЛІ СПЛАЧУВАТИ УКРАЇНСЬКИЙ ПОДАТОК НА РЕПАТРІАЦІЮ ПРИ ВИПЛАТІ ПРОЦЕНТІВ НА КОРИСТЬ ІНОЗЕМНОГО КРЕДИТОРА, НАВІТЬ ЯКЩО ВІДПОВІДНА КОНВЕНЦІЯ НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ ПОВНЕ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОДАТКУ НА РЕПАТРІАЦІЮ В УКРАЇНІ»
Незважаючи на такі досить нескладні для розуміння та виконання умови для застосування міжнародних податкових пільг та переваг, керівництво деяких українських підприємств продовжує вважати, що немає потреби взагалі сплачувати український податок на репатріацію при виплаті процентів на користь Іноземного Кредитора, навіть якщо відповідна конвенція не передбачає повне звільнення від податку на репатріацію в Україні. Для цього варто лише передбачити в кредитній угоді, що оподаткування процентів здійснюється тільки в країні, резидентом якої є Іноземний Кредитор. Така позиція дивна хоча б з тих міркувань, що отримані проценти Іноземний Кредитор повинен у будь-якому випадку оподатковувати в іноземній країні, резидентом якої є згідно із законодавством цієї держави, і наявність чи відсутність вищевказаного положення в кредитній угоді аж ніяк не може ввести чи відмінити іноземні податкові зобов’язання Іноземного Кредитора в країні його резидентства. Попри всю абсурдність такого підходу, деяким українським підприємствам вдавалося переконати у його правильності українських суддів.
Прикладами таких судових рішень є, зокрема, справа № 2а-752/10/0370 за позовом TOB «Кромбергенд Шуберт Україна» до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції (далі -Справа Кромберг), а також справа № 2а-4526/10/11/0170 TOB «Центрінвест» (далі – Справа Центрінвест).
Фактичні обставини та аргументація платників податків у цих двох справах була подібною.
У Справі Кромберг TOB «Кромбергенд Шуберт Україна» отримало кредити та сплачувало проценти австрійській компанії Kromberg & Schubert Holding GmbH без утримання українського податку на репатріацію. Волинський окружний адміністративний суд та Львівський апеляційний адміністративний суд вирішили, що:
А) на основі логіко-лінгвістичних висновків спеціалістів у галузі української та англійської лінгвістики щодо тексту Конвенції про уникнення подвійного оподаткування міжУкраїною та Австрією, наданої позивачем в якості доказу, ст.11 цієї Конвенції містить альтернативу щодо оподаткування в Україні податком на репатріацію процентів, та
Б) TOB «Кромбергенд Шуберт Україна» скористалося такою альтернативою та правомірно не утримало український податок з доходів нерезидента з суми процентів, які виплачувались компанії Kromberg & Schubert Holding GmbH.
У Справі Центрінвест, TOB «Центрінвест» отримало кредит та сплачувало проценти австрійській компанії без утримання українського податку на репатріацію. На підставі наданих у справі матеріалів, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим та Севастопольський апеляційний адміністративний суд прийняли рішення на користь TOB «Центрінвест» та зробили висновок про те, що:
А) австрійська компанія обрала оподаткування процентів у Австрії, та
Б) ст.11 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Австрією нібито передбачає можливість для сторін договору позики самостійно обирати, де будуть оподатковуватися проценти (а саме, в Австрії чи в Україні).
То ж чому подібна позиція українських платників податків та суддів про відсутність оподаткування в Україні податком на репатріацію процентів є хибною, навіть якщо сторони кредитного договору «обрали» юрисдикцію, де будуть оподатковуватися такі проценти?
Справа в тому, що конвенції про уникнення подвійного оподаткування просто не передбачають можливості такого вибору для платників податків. Із повної назви конвенцій слідує, що такі конвенції укладаються перш за все для врегулювання випадків оподаткування одного і того ж економічного доходу одночасно в двох державах при здійсненні зовнішньоекономічних операцій між особами (компаніями), які є резидентами однієї чи двох цих держав. Дійсно, кожна суверенна держава може вводити будь-які податки та на власний розсуд встановлювати будь-яку базу оподаткування, коло платників податку та ставки оподаткування. Так, Україна може ввести 50% чи навіть 100% податок на репатріацію на будь-які виплати нерезидентам України. Однак і інші держави можуть зроби те ж саме по відношенню до виплат на користь українських компаній. Якщо це трапиться, то іноземним компаніям буде невигідно торгувати з українськими компаніями, і навпаки. Таким чином, Уряд України зацікавлений укласти конвенції про уникнення подвійного оподаткування з іншими державами (а особливо з державами, які є основними торговими партнерами України) для врегулювання таких податкових ситуацій та домовитися про розмежування повноважень щодо оподаткування певних видів доходу в державі, де ці доходи виникають (тобто в державі, де знаходиться джерело виплати), та/або в державі, де знаходиться отримувач таких доходів (у державі податкового резидентства).
Зазвичай таке розмежування повноважень зводиться до наступних трьох видів домовленостей між урядами двох держав:
– дохід може обкладатися податком на репатріацію без будь-яких обмежень у державі, де розташоване джерело виплати такого доходу;
– дохід може підлягати обмеженому оподаткуванню податком на репатріацію в державі, де розташоване джерело виплати такого доходу, та
– дохід не підлягає оподаткуванню податком на репатріацію в державі, де розташоване джерело виплати такого доходу.
Що стосується виплати процентів, то загальновизнаним є принцип обмеженого оподаткування процентів податком на репатріацію в державі, де розташоване джерело виплати такого доходу. Саме такий підхід і був закріплений в Конвенціях, що їх Україна укладала з більшістю інших країн, включаючи і Австрію. А саме, згідно зі ст. 11 цієї Конвенції між Україною та Австрією3 проценти, що виникають у Договірній Державі (наприклад, в Україні) та сплачуються резиденту другої Договірної Держави (наприклад, резиденту Австрії), можуть оподатковуватися в цій другій Державі (тобто в Австрії). Однак такі проценти можуть також оподатковуватися у Договірній Державі, в якій вони виникають (тобто в Україні), і відповідно до законодавства цієї Держави (тобто України), але якщо фактичний власник процентів є резидентом іншої договірної держави (тобто Австрії), то податок на репатріацію (в Україні) не повинен перевищувати певний розмір (5%) від загальної суми процентів.
Словосполучення «можуть оподатковуватися» не повинно вводити читачів та суддів в оману, адже його використання є невипадковим та обумовлено юридичною необхідністю. Справа в тому, що уряд України не може примусити уряд іншої суверенної держави обов’язково оподатковувати той чи інший дохід в іноземній юрисдикції (наприклад, проценти, отримані резидентом іншої держави від українського боржника), і навпаки. Як зазначено вище, у конвенціях йдеться лише про розподіл повноважень між різними країнами щодо оподаткування певного доходу. А як уже держава скористається наданими їй повноваженнями, то це вже справа цієї держави, до якої інша держава не має жодного стосунку. Іншими словами, домовленості про те,
«ОСОБА ВВАЖАЄТЬСЯ БЕНЕФІЦІАРНИМ ВЛАСНИКОМ ПРОЦЕНТІВ У РАЗІ, ЯКЩО ТАКА ОСОБА МАЄ НІЧИМ НЕ ОБМЕЖЕНЕ ПРАВО ВИКОРИСТОВУВАТИ ТА РОЗПОРЯДЖАТИСЯ ОТРИМАНИМИ ДОХОДАМИ (ПРОЦЕНТАМИ) І НЕ ОБМЕЖЕНА ДОГОВІРНИМИ, ФІДУЦІАРНИМИ АБО ІНШИМИ ЗОБОВ’ЯЗАННЯМИ З ПЕРЕДАЧІ ОТРИМАНОГО ДОХОДУ (ПРОЦЕНТІВ) ТРЕТІМ ОСОБАМ»
що проценти можуть оподатковуватися в цій другій Державі, означає лише, що ці проценти можуть оподатковуватися в Австрії чи будь-якій іншій відповідній договірній державі, якщо це передбачено податковим законодавством цих країн.
Відповідно, домовленості про те, що такі проценти можуть також оподатковуватися в Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, означає лише, що держава Україна домовилася з іншою державою та отримала повноваження оподатковувати такі проценти відповідно до положень внутрішнього законодавства України. Однак таке право України було обмежено положеннями відповідних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування в тому сенсі, що якщо ставка податку на репатріацію в Україні є вищою за ставку податку, що передбачена в конвенції, то застосовується ставка, що передбачена в конвенції. Якщо ставка українського податку на репатріацію була б нижчою, то застосовувалася б саме така нижча ставка податку на репатріацію відповідно до внутрішнього законодавства України (як це і відбувається в деяких випадках).
Таким чином, у Справі Кромберг та у Справі Центрінвест українські судді помилково зайняли позицію, що конвенції про уникнення подвійного оподаткування надали повноваження вирішувати, де будуть оподатковуватися проценти, не державі Україні, а українським та іноземним компаніям. Цього могло б не статися, якби судді застосовували Коментарі до Модельної Податкової Конвенції ОЄСР, де такі ситуації перелічені та пояснені.
Сподіваюсь, що ця стаття також стане суддям у пригоді при наступному застосуванні та тлумаченні конвенцій про уникнення подвійного оподаткування.
У минулому навіть ВАСУ займав позицію, що сторони договору позики мають право вирішувати, в якій саме юрисдикції будуть оподатковуватися проценти, та підтримував відповідні рішення судів першої та апеляційної інстанції4. Але справедливості ради варто зазначити, що в 2013 році така практика змінилася. Вже у Справі Центрінвест5 ВАСУ зайняв правильну юридичну позицію, а саме, що сторони договору позики не мають права вирішувати, в якій саме країні їм оподатковувати проценти, та відмінив попередні рішення судів у цій справі. Тож імовірно, що в майбутньому всі наступні рішення з подібних питань будуть прийматися суддями на основі рішення ВАСУ у Справі Центрінвест.
І наостанок. Насправді певні занепокоєння викликають не стільки помилкові судові рішення, що іноді можуть траплятися, скільки нерозуміння деякими суддями базових принципів укладення та застосування конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, а також небажання розібратися в таких важливих та фундаментальних юридичних питаннях. А якщо судді не мають уявлення про базові принципи міжнародного оподаткування, то як тоді вони можуть правильно застосовувати складніші концепції міжнародного оподаткування, як, наприклад, концепцію бенефіціарного власника доходу, що лише нещодавно стала частиною ПКУ? Щоб допомогти суддям розібратися в цьому питанні, ми присвятили йому наступний розділ цієї статті.
Податкова концепція бенефіціарного власника доходу і
Згідно з положеннями ст. 103 ПКУ бенефіціарним власником доходу є особа, яка має право на отримання доходу із джерелом його походження з України. Бенефіціарним власником не може бути юридична особа, яка хоч і має право на такі доходи, однак є лише агентом, номінальним власником або посередником щодо такого доходу.
Власне концепція бенефіціарного (фактичного) власника доходу була запозичена в Модельну Податкову Конвенцію ОЕСР з англійського загального права (commonlaw), однак її застосування та інтерпретація були дещо скориговані та пристосовані до специфіки оподаткування. Отже, юридична природа концепції бенефіціарної власності полягає у фактичному володінні та/або отриманні особою певних вигод, пов’язаних із правом власності на майно, навіть якщо де-юре право власності на таке майно належить іншій особі. Із суті цієї юридичної концепції випливає, що агенти, номінальні утримувачі, довірені особи та деякі інші посередники не можуть бути бенефіціарними власниками доходу, оскільки вони не отримують економічних та інших вигод щодо активів, якими вони володіють в інтересах інших осіб.
На практиці застосування концепції бенефіціарного власника доходу є значно складнішим. Це пов’язано перш за все з відсутністю загальноприйнятого визначення терміну бенефіціарного власника як для цілей оподаткування в Україні, так і для цілей міжнародного оподаткування. У свою чергу, така ситуація склалася через те, що питання про те, чи є отримувач доходу його бенефіціарним власником, дуже часто є не тільки і не стільки питанням права, скільки питанням належного з’ясування фактичних обставин щодо такого отримувача доходу.
Для тлумачення визначення бенефіціарного власника можуть використовуватися численні допоміжні джерела, включаючи Коментарі до Модельної Податкової Конвенції ОЕСР, рішення іноземних судових органів, а також податкові документи та коментарі до них різних міжнародних організацій, публікації авторитетних експертиз з питань міжнародного оподаткування тощо.
Податкові та судові органи України поки що не мають достатнього досвіду застосування нової для України податкової концепції бенефіціарного власника. За відсутності чіткого законодавчого визначення та роз’яснень ВАСУ, судді часто достатньо формалістично підходять до тлумачення визначення бенефіціарного власника. З огляду на численні непослідовні судові рішення з приводу тлумачення терміну «бенефіціарний власник» стосовно виплати роялті нерезидентам України, можна спрогнозувати досягнення в недалекому майбутньому критичної маси таких судових рішень, що змусить ВАСУ втрутитись у ситуацію та видати листа із відповідними роз’ясненнями. А поки що цього не трапилось, розглянемо, якими принципами варто керуватися при визначені того, чи є іноземний отримувач процентів з України їх бенефіціарним власником.
Відповідь на це питання є досить простою у випадках, коли отримані проценти змінюють свою юридичну та економічну природу в іноземного отримувача (наприклад, отримані проценти використовуються для сплати дивідендів тощо). Ситуація дещо ускладнюється, якщо іноземний отримувач процентів направляє всі чи більшу частину коштів від отриманих процентів на сплату процентів за отриманими ними кредитами чи іншими борговими зобов’язаннями (наприклад, єврооблігаціями), чи переказує отримані проценти іншим іноземним учасникам синдикованого кредиту.
На сьогодні наведені норми ПКУ не мають послідовної та однозначною практики застосування. ПКУ не дає визначення агента, номінального власника та/або посередника для цілей українського оподаткування. Також відсутні відомі податкові роз’яснення та судова практика щодо визначення бенефіїцарного власника при виплаті відсотків на користь нерезидентів України або чіткі критерії, що дозволяють визнати іноземного одержувача як бенефіціарного власника процентів.
Для усунення невизначеності та невідповідностей в інтерпретації судами та податковими органами різних країн поняття «бенефщіарний власник», відповідні принципи та пояснення були надані у Модельній Податковій Конвенції ОЕСР. Крім того, Комітет ОЕСР з податкових питань розробив і надав для загального обговорення проект документа (далі-Проект)6, який має роз’яснити особливості тлумачення поняття саме бенефіціарного власника процентів у контексті Модельної Податкової Конвенції ОЕСР. Цей Проект згодом був переглянутий і змінений з урахуванням попередніх коментарів та пропозицій зацікавлених сторін (далі – Проект зі Змінами)7.
Відповідно до Проекту зі Змінами особа вважається бенефіціарним власником процентів у разі, якщо така особа має нічим не обмежене право використовувати та розпоряджатися отриманими доходами (процентами) і не обмежена договірними, фідуціарними або іншими зобов’язаннями з передачі отриманого доходу (процентів) третім особам.
Також у Проекті зі Змінами звертається увага на те, що для того, аби Іноземний Кредитор не був «бенефіціарним» власником процентів, договірні, фідуціарні чи інші зобов’язання такого Іноземного Кредитора мають бути безпосередньо пов’язані з отриманими ним процентами, які б фактично належали і були б економічним доходом іншої особи. Іншими словами, Іноземний Кредитор не є «бенефщіарним» власником процентів у випадках, коли в нього є спеціальні зобов’язання з передачі саме цих отриманих від українського підприємства-боржника відсотків фактичному (бенефіціарному) власникові таких процентів.
Відповідно, інші зобов’язання Іноземного Кредитора, які не пов’язані з передачею саме отриманих від українського підприємства-боржника відсотків фактичному (бенефіціарному) власникові таких процентів, не повинні впливати на статус Іноземного Кредитора як «бенефіціарного» власника відсотків від українського підприємства-боржника, навіть якщо отримані Іноземним Кредитором проценти використовуються ним для виконання інших своїх зобов’язань, у тому числі й шляхом виплати Іноземним Кредитором процентів по кредитах чи єврооблігаціях. Як приклад фінансових зобов’язань боржника, які не впливають на його статус як «бенефіціарного» власника отриманих процентів, автори Проекту зі Змінами наводять ситуації, коли іноземний одержувач процентів вже як боржник або учасник схеми фінансування виконує свої фінансові зобов’язання, використовуючи для цих цілей отримані проценти від інших осіб.
Аналіз наявності чи відсутності в іноземного кредитора статусу бенефіціарного власника процентів, отриманих від українського підприємства-боржника, може не вичерпуватися лише аналізом вищевказаних питань. Інші юридичні, фактичні та комерційні аспекти можуть бути досліджені судом, включаючи, але не обмежуючись, наступними питаннями:
1. Чи підлягає Іноземний Кредитор оподаткуванню податком на прибуток у країні своєї податкової резиденції стосовно всього процентного доходу, отриманого з України, чи тільки стосовно незначної винагороди (комісії)?
2. Чи є розмір процентів, що їх сплачує Іноземний Кредитор, ідентичним розміру процентів, отриманих з України? Іншими словами, чи Іноземний Кредитор отримує процентів більше, ніж сплачує, та залишає собі частину отриманих процентіву розмірі, який є звичайним для таких ситуацій?
3. Чи несе Іноземний Кредитор комерційні (кредитні) ризики? Зокрема, чи залежить (та чи є передумовою) виплата Іноземним Кредитором процентів іншим особам від фактичного отримання Іноземним Кредитором процентів з України?
4. Чи надає Іноземний Кредитор кредити тільки українському підприємству-боржнику, чи також і іншим особам, та/чи здійснює він інші види господарської діяльності? Чи має Іноземний Кредитор достатній рівень комерційної сутності, характерної для компаній, які здійснюють аналогічну діяльність з надання фінансування?
Можуть бути інші важливі фактичні чи комерційні чинники, що зумовили створення саме такої схеми фінансування українського підприємства-боржника та які потрібно врахувати при дослідженні наявності в Іноземного Кредитора статусу бенефіціарного власника процентів, сплачених українським шдприємством-боржником. Часто-густо саме такі об’єктивні фактори зумовлюють українських корпоративних груп спеціальних іноземних фінансових структур для залучення фінансування з іноземних джерел, що потім надається українським компаніям групи для фінансування бізнес-проектів, рефінансування чи поповнення обігових коштів. У деяких випадках може бути доцільним з’ясування, чи існувала схема фінансування з самого початку, чи була вона спеціально змінена виключно для отримання в Україні податкових пільг та без будь-яких комерційних причин для таких змін. Навіть якщо припустити, що
“ПРИ СПЛАТІ ПРОЦЕНТІВ ЗА СИНДИКОВАНИМ КРЕДИТОМ БАНКУ-РЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ ПОТРІБНО ЗАСТОСОВУВАТИ НОРМИ ЧИННИХ КОНВЕНЦІЙ УКРАЇНИ ЩОДО УНИКНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ З КОЖНОЮ З ТИХ КРАЇН, РЕЗИДЕНТАМИ ЯКИХ БУЛИ ІНОЗЕМНІ КРЕДИТОРИ-УЧАСНИКИ СИНДИКОВАНОГО КРЕДИТУ”
Іноземний Кредитор не є бенефіціарним власником процентів, сплачених українським підприємством-боржником, а є таким власником, інша іноземна компанія, якій сплачує проценти Іноземний Кредитор, то виникає таке логічне питання:
Чи можна застосовувати в Україні пільгову ставку податку на репатріацію відповідно до конвенції про уникнення подвійного оподаткування, яку Україна уклала з країною, резидентом якої є така іноземна компанія?
Однозначної відповіді на це питання немає. Тлумачення Коментарів до Модельної Податкової Конвенції ОЄСР та практика інших країн такий підхід дозволяють. Більш того, у 2009 році українські податкові органи вже надали свою позицію з подібного питання для цілей застосування ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»8. Тоді йшлося про застосування податку на репатріацію при виплаті українським банком процентів по синдикованому кредиту, залученому від іноземних кредиторів, на користь одного з іноземних кредиторів, який був організатором такого синдикованого кредиту. Такий іноземний отримувач процентів з України здійснював адміністрування кредиту, включаючи і розподіл отриманих з України процентів між іноземними кредиторами відповідно до їх частки участі у синдикованому кредиті.
У своєму листі податкові органи України правильно зазначили, що іноземний організатор кредиту був лише адміністратором кредиту, який перераховував отримані з України проценти фактичним власникам таких процентів (тобто іноземним кредиторам, учасникам синдикованого кредиту). А тому пільгова ставка українського податку на репатріацію, передбачена у конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Україною та державою, резидентом якої був іноземний організатор синдикованого кредиту, не застосовувалася. Натомість, українські податкові органи зазначили, що особами, які мають фактичне право на проценти згідно з положеннями відповідних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування є кожний з іноземних кредиторів-учасників синдикованого кредиту. А тому при сплаті процентів за синдикованим кредитом банку-резиденту України потрібно застосовувати норми чинних конвенцій України щодо уникнення подвійного оподаткування з кожною з тих країн, резидентами яких були іноземні кредитори-учасники синдикованого кредиту.
Отже, сподіваємося, що податкові органи України будуть і надалі дотримуватися цієї позиції та нададуть відповідне податкове роз’яснення щодо поширення цієї позиції на всі випадки, коли іноземний отримувач доходу із джерелом його походження з України не є бенефщіарним власником такого доходу, а ним є інший нерезидент, якому власне і виплачує іноземний отримувач такий дохід із джерелом його походження з України.
Перелік посипань та джерел (не наводиться)
Авторы:
О. Чайка, А. Реун
Источник:
Юридична Газета. – 2013. – № 39. – С. 20 -23.
Україна не є членом Організації економічного співробітництва та розвитку, проте бшьшість конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, укладених між Україною та іншими державами, відповідають структурі та змісту Модельної Конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку стосовно податків на доходи і капітал від 1977 року (далі – Модельна Конвенція ОЕСР).
Відомою нам справою, у якій суди зверталися до Коментаря до Модельної Конвенції ОЕСР, є справа № 2а-9844/11/2670 за ДПІ у Подільському районі м. Києва (далі – Відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.
Справа розглядалася Окружним адміністративним судом міста Києва (далі – ОАСмК) , Київським апеляційним адміністративним судом, Вищим адміністративним судом України, де була вирішена на користь Позивача; при чому Відповідачу було відмовлено у допуску справи до провадження для перегляду Верховним Судом України.
Відповідно до встановлених судами обставин справи підставою для збільшення Позивачу грошового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб був висновок Відповідача про те, що діяльність Позивача в Україні, яка полягає в здійсненні реєстрації виробів медичного призначення, вироблених фірмою Johnson & Johnson Medical Limited та іншими компаніями групи Johnson & Johnson, є діяльністю іноземної компанії, що здійснюється через постійне представництво.
Зокрема, Відповідач вважав, що діяльність Позивача не підпадає під дію пункту 4 «е» статті 5 Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна від 10.02.1993 року (далі-Конвенція), відповідно до якого «… термін «постійне представництво» не розглядається як такий, що включає… утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер».
Щоб встановити, чи є Позивач «постійним представництвом» у розумінні Конвенції, ОАСмК звернувся, зокрема, до коментаря до Модельної Конвенції ОЕСР і зазначив таке: «відповідно до п. 23 та 24 офіційного Коментаря до Модельної Конвенції ОЕСР, на основі якої підписано Конвенцію між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії…, діяльність представництва може вважатись основною діяльністю материнської компанії, а не такою, що має допоміжний характер, якщо воно переважно здійснює такі ж функції, що і материнська компанія. Таким чином, суд, досліджуючи фактичні обставини справи та письмові докази, вважає не доведеним твердження відповідача про те, що державна реєстрація виробів медичного призначення в Україні може розглядатись як господарська (комерційна) діяльність у розумінні п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку гіідприємств».
Таким чином, у справі № 2а-9844/11/2670 ОАСмК встановив, що діяльність Позивача має допоміжний характер і не підпадає під визначення постійного представництва у розумінні пункту 1.17 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Зазначимо також, що погоджуючись із позицією судів першої та апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України не звертається до Коментаря до Модельної Конвенції ОЕСР для обґрунтування позиції у справі.
Отже, практика звернення українських судів до положень офіційного Коментаря до Модельної Конвенції ОЕСР відображена у постанові ОАСмК від 03.09.2011 року та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 року у справі № 2а-9844/11/2670, яка була вирішена на користь платника податків.
Автор:
Т. Мацюк
Источник:
Юридична Газета. – 2013. – № 39. – С. 21.
У податковому плануванні важливе місце посідає аналіз судової практики з питань застосування конвенцій про уникнення подвійного оподаткування при сплаті українськими компаніями процентів на користь іноземних кредиторів, а також визначення судами статусу бенефіціарного власника таких процентів.
Показовим є тлумачення ВАСУ ст. 11 Угоди між Україною і Німеччиною про уникнення подвійного оподаткування, з якої випливає, що проценти, що виникають в Україні та сплачуються резиденту Німеччини, можуть оподатковуватися тільки в Німеччині. Однак такі проценти можуть також оподатковуватися в Україні, але, за загальним правилом, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 5% від валової суми процентів. Аналізуючи словосполучення «можуть тільки» та «можуть також» суд доходить висновку, що в разі утримання податку з процентів в Україні, застосовується податкове законодавство України і Угодою закріплено граничні відсоткові розміри справляння податку з такого доходу (Постанова ВАСУ від 11.09.2012 по справі К-32029/10).
Водночас при розгляді адміністративного спору щодо оподаткування процентів на користь резидентів Швейцарії та Австрії ВАСУ (Ухвала від 22.04.2013 по справі К-34605/10) суд дійшов висновку про те, що податковий орган безпідставно трактував положення відповідних Конвенцій як такі, що встановлюють обов’язок для позивача оподатковувати проценти за користування кредитом саме на території України. В обґрунтування своєї позиції платнику податків важливо було довести, що (і) виплати, які здійснювалися, є саме виплатами процентів за зареєстрованим кредитним договором та (іі) отримувачі доходів у вигляді процентів дійсно є резидентами Швейцарії та Австрії, про що свідчать довідки, видані компетентними органами, а також той факт, що процентний дохід, отриманий по кредитних договорах, був включений в оподатковуваний дохід нерезидентів.
Предметом судового розгляду також може бути питання, чи можна при сплаті процентів за кредитним договором після закінчення терміну погашення кредиту, застосувати норми відповідної конвенції про уникнення подвійного оподаткування. ВАСУ в Ухвалі від 03.06.2013 по справі К/800/11557/13 дійшов висновку, що позивач зобов’язаний виконати умови кредитного договору повністю, незалежно від закінчення терміну повернення отриманого кредиту. Отже, застосування пониженої ставки податку відповідно до положень конвенції про уникнення подвійного оподаткування є обґрунтованим.
Щодо статусу бенефіціарного власника процентів аналіз судових рішень дає підстави стверджувати, що за наявності довідки про резидентність іноземної компанії-позикодавця та належним чином оформленого кредитного договору додаткових документів для підтвердження такого статусу суди наразі не вимагають (приклад – Ухвала від 12.12.2012 по справі 2а-6786/12/0170/2, апеляційна інстанція). У той же час нагадуємо, що сторони мають бути готові підтверджувати відсутність посередницьких відносин між ними, а також між отримувачем процентів та третіми особами за межами України.
Автор:
О. Баранова
Источник:
Юридична Газета. – 2013. – № 39. – С. 22.