В статье рассматривается весьма актуальная проблема гражданского права и процесса – заявление требования к представительству иностранной корпорации в украинском суде. Особый интерес вызывает анализ существующей в Украине судебной практики.
На сьогодні на ринку України працюють чимало іноземних компаній, що діють через свої представництва,
зареєстровані у визначеному законом порядку. Іноземні компанії через свої представництва укладають з резидентами України цивільно-правові договори та нерідко стають учасниками судових процесів в Україні.
В юридичній практиці є велика кількість цивільних позовів, поданих до представництв іноземних компаній як до суб’єктів цивільно-правових відносин. За одними з них суди відкривають провадження та розглядають справи, за іншими – закривають, посилаючись на те, що представництво іноземної держави не є юридичною особою та не може бути стороною у справі.
Нижче ми спробуємо з’ясувати, як це питання врегульовано чинним законодавством, та розглянемо роз’яснення, які подають вищі судові інстанції з цього приводу.
Правове регулювання
Насамперед звернемось до норм Цивільного процесуального кодексу України. У ч. 2 ст. 30 ЦПК передбачено, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.
В свою чергу, Цивільний кодекс України визначає, що філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ч. 3 ст. 95 ЦК).
У ч. 1, 2 ст. 95 ЦК встановлено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та виконує всі або частину її функцій, а представництвом є відокремлений
підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і
захист інтересів юридичної особи.
У ст. 1 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. №969-XII (зі змінами та доповненнями) вказано, що представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності – це установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні та має на це належно оформлені відповідні повноваження.
При цьому, в п. 12 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 18.01.1996 р. №30 зазначено, що представництво суб’єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не провадить самостійно господарської діяльності, у всіх випадках воно діє від імені та за дорученням іноземного суб’єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві про реєстрацію,
і виконує свої функції згідно з законодавством України. Представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні може здійснювати функції, пов’язані з виконанням представницьких послуг, виключно в інтересах іноземного суб’єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцтві.
В п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про
відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» чітко роз’яснено, як слід діяти судам у разі
подання позову до філії чи представництва юридичної особи.
Зокрема, в разі пред’явлення позову до філії чи представництва юридичної особи суд, відповідно до вимог
ч. 4 ст. 10 ЦПК та порядку, визначеного ст. 33 ЦПК, вирішує питання про заміну неналежного відповідача або
залучає юридичну особу як співвідповідача. При відмові позивача від такої заміни чи від залучення іншої
особи суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК закриває провадження у справі через відсутність у відповідача (філії чи представництва юридичної особи) цивільної процесуальної дієздатності, тобто у зв’язку з відсутністю сторони в цивільному процесі.
Можна зробити висновок, що, керуючись зазначеними вище вказівками Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у випадку пред’явлення позову до представництва
іноземного суб’єкта господарської діяльності місцеві суди мають залучити до справи материнську компанію
представництва, яка зареєстрована та діє поза межами України. Тобто в такому випадку стороною у справі
вже буде іноземний елемент.
Іноземний елемент
Визначення поняття «іноземний елемент» подано в п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. №2709-IV. Тож іноземний елемент – ознака, яка характеризує приватноправові відносини,
що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
– принаймні один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України,
іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
– об’єкт правовідносин перебуває на території іноземної держави;
– юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
В ситуації, коли позови висуваються до іноземних юридичних осіб, що діють через свої представництва, місцеві українські суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, враховуючи при цьому вимоги ЦПК та викладені вище роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або є філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача.
Особливості розгляду справ
В п. 7 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-754/0/4-13 (далі – Лист №24-754/0/4-13) роз’яснено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи мають такий самий процесуальний статус у цивільному процесі, як і громадяни України.
Однак розгляд справ з іноземним елементом має низку особливостей.
По-перше, підсудність таких справ визначається відповідно до ст. 414 ЦПК, а саме, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначає цей Кодекс, закон або міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Як вказано в п. 3 Листа № 24-754/0/4-13, питання про підсудність судам України справ з іноземним елементом може визначатися і на момент відкриття провадження у справі, і під час попереднього судового засідання.
При цьому, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо в суді чи іншому юрисдикційному органі
іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено п. 3 ч. 2 ст. 122 ЦПК.
Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору. При вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають бути враховані вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності.
Наприклад, підсудність справ, які виникають із трудових правовідносин, визначається відповідно до
ст. 110 ЦПК, ст. 8 Кодексу законів про працю, ст. 53 ЗУ «Про міжнародне приватне право».
Вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, суди мають зважати не лише на норми внутрішньодержавного права, а й на колізійні норми, викладені в конвенціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦПК правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права. Норми права про розмежування підсудності подані переважно у двосторонніх договорах про правові відносини і правову допомогу у цивільних справах.
Також у міжнародних договорах про правову допомогу наведені спеціальні норми про підсудність окремих
категорій справ, де передбачається застосування комбінованих критеріїв: громадянства, місця проживання сторін, місцезнаходження майна.
Правила про визначення міжнародної підсудності за законодавством України застосовуються, якщо в міжнародному договорі не обумовлено інше.
Тобто суди мають проаналізувати низку чинників, для того щоб визначити підсудність такої справи,
як це детально роз’яснено в Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-754/0/4-13.
По-друге, законом встановлені певні вимоги щодо оформлення документів, які подаються суду від іноземного суб’єкта господарської діяльності.
Тож у законодавчих актах визначена певна процедура для судів щодо роботи з позовами, що висувають до
представництв іноземних компаній.
Є позитивні приклади, коли суд ухвалює повернути пред’явлений до представництва позов для звернення до належного суду, посилаючись на особливості підсудності справ з іноземним елементом.
Зокрема, Будьонівський районний суд м. Донецька своєю ухвалою від 30.10.2013 р. у справі №254/8935/13-ц за позовом фізичних осіб до представництва авіакомпанії в м. Донецьку повертає позовну заяву для подачі до належного суду, посилаючись на норми міжнародно-правової угоди та ст. 76 «Про міжнародне приватне право».
В цій ухвалі суду чітко роз’яснено, що, згідно зі ст. 33 Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, ухваленої 28.05.1999 р. у м. Монреалі (дата набрання чинності для України – 06.05.2009 р.), позов про відповідальність має бути поданий за вибором позивача на території однієї з держав-сторін або до суду місця призначення перевезення.
В цьому випадку факт наявності такої міжнародно-правової норми став вирішальним при визначенні судом підсудності справи.
При цьому, є в Єдиному державному реєстрі судових рішень і ухвали судів першої інстанції за 2012– 2014 роки, які вказують на те, що суди по-різному трактують вказані вище норми законодавства та здебільшого не враховують положення законодавства про міжнародний елемент у судовому процесі.
Так, наприклад, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська своєю ухвалою у справі №200/5087/14-ц
відкрив провадження за позовом фізичної особи до представництва іноземної компанії про відшкодування
моральної та матеріальної шкоди.
Кіровський районний суд м. Дніпропетровська своєю ухвалою у справі №203/5906/13-ц відкрив провадження за позовом фізичної особи до представництва іноземної компанії про відшкодування шкоди внас-лідок ДТП.
Ленінський районний суд м. Луганська своєю ухвалою у справі №2-1718/12 відкрив провадження за позовом фізичної особи до представництва іноземної компанії про трудовий спір.
Всі вказані вище справи розглядались судами за загальними правилами, визначеними ЦПК. Питання про
іноземний елемент під час судового розгляду взагалі не досліджувалось.
Судові баталії
Є ще чимало подібних ухвал суду, що, як правило, не оскаржуються до судів апеляційних інстанцій.
Суди перших інстанцій здебільшого при відкритті проваджень за позовами до представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності зважають на вимоги ч. 7 ст. 110 ЦПК, відповідно до якої позови, що виникають унаслідок діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також
за їхнім місцезнаходженням. Часто можна почути на засіданні думку суду: «не важливо, як указаний відповідач – представництво іноземної компанії чи іноземна компанія, що діє через своє представництво».
Не можна погодитися з такою позицією, оскільки формально вимоги закону при відкритті проваджень за
позовами до представництв суд не виконав, так само, як і не врахував у такому випадку особливостей розгляду справ з іноземним елементом.
Це може призвести до порушення прав і законних інтересів юридичної особи – нерезидента, що є материнською компанією щодо свого представництва.
Проаналізувавши більш ранню судову практику, можна знайти низку ухвал судів перших інстанцій, де
провадження у справах закривають при подачі позовів до представництв іноземних суб’єктів господарської
діяльності.
Так, наприклад, у справі №2-58/11 Корецький районний суд Рівненської області своєю ухвалою від 07.11.2011 р. закриває провадження у справі за позовом фізичної особи до представництва іноземної компанії. Своє рішення суд мотивував тим, що в ч. 2 ст. 30 ЦПК зазначено, що позивачем і відповідачем у цивільному процесі є фізичні та юридичні особи, а у зв’язку з тим, що представництво діє без права юридичної особи, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, можна зауважити, що суди першої інстанції не завжди чітко дотримуються норм процесуального
законодавства, розглядаючи позови до представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності. З огляду на доволі широке коло повноважень, наданих материнськими компаніями представництвам, останні часто сприймаються в цивільному процесі як самостійні суб’єкти господарювання, що не відповідає правовим приписам.
Зважаючи на велику кількість представництв іноземних компаній в Україні, можна стверджувати, що судова практика з питань, пов’язаних із діяльністю таких учасників ринку, зростатиме.
На жаль, наразі немає єдиного підходу судів до питань, пов’язаних із пред’явленням позовів до представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності.
Автор: К. БОЙКО
Источник: Юридична Газета. – 2015. – № 1-2. – С. 24 – 25.