Актуальні питання договору поруки

В статье анализируются отношения,возникающие из договоров поручительства. Автор аналитического материала касается и других договоров, например, кредитного договора, исполнение которых обеспечивается поручительством. Особый интерес настоящая публикация вызывает исследованием анализа судебной практики высшими судебными инстанциями Украины.

Нестабільність української економіки та прив’язка її до світової кредитно-фінансової системи призвели до значного коливання, починаючи з 2006 року, курсу гривні до флагманів світових валют – долара і евро, низької платоспроможності населення і як наслідок – неспроможності позичальників кредитних установ вчасно розрахуватися за своїми кредитними зобов’язаннями.

На початок 2008 року кредитним тягарем так чи інакше був обтяжений майже кожен другий українець. Таких зобов’язаних можна було розділити на дві категорії: перші – це ті, хто отримував кредит і зобов’язувався по ньому, а другі – ті, хто прийняли тягар відповідальності за позичальників. До другої категорії осіб відносяться так звані поручителі які, з огляду на статі 553-559 ЦК України, поручилися перед банком або іншою кредитною установою за виконання особами, які отримали кредит, свого зобов’язання щодо його своєчасної сплати. Нерідко така порука підкрі­плювалася передачею в іпотеку влас­ного нерухомого майна.

Позичальники під тиском наслід­ків економічної кризи, а дехто і з суб’єктивних міркувань, почали деда­лі частіше порушувати строки сплати за кредитами, що призвело до масово­го подання позовів з боку кредиторів. Жертвами таких порушень позичаль­ників ставали їхні поручителі, які не могли повною мірою передбачити та­кого повороту подій, а тим більше на нього вплинути.

Загалом, судова практика скла­далася досить логічно і не давала по­ручителям хибних надій щодо можливості уникнути сплати кредитних зобов’язань, скажімо, шляхом визна­ння кредитного договору недійсним. Траплялися непоодинокі випадки, коли суди відмовляли банкам у задово­ленні їхніх позовів щодо стягнення за­боргованості, або задовольняли позо­ви представників позичальників. Такі правові позиції базувалися або на гру­бих помилках працівників кредитних установ, які видавали кредити чи стя­гували заборгованість, яка виникла у зв’язку з несплатою, або на неоднако­вому тлумаченні деяких норм чинно­го законодавства.

Роз’яснення Вищого спеціалізованого суду – «арбітр» у кредитних правовідносинах

З метою вирішення проблеми не­однозначного застосування судової практики у вирішенні даної категорії спорів пленум Вищого спеціалізова­ного суду України з розгляду цивіль­них і кримінальних справ постано­вою № 5 від 30.03.2012 р. роз’яснив судам обов’язкові правові позиції щодо

«ПОЗИЧАЛЬНИКИ ПІДТИСКОМ НАСЛІДКІВ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ, А ДЕХТО І З СУБ’ЄКТИВНИХ МІРКУВАНЬ, ДЕДАЛІ ЧАСТІШЕ ПОЧАЛИ ПОРУШУВАТИ СТРОКИ СПЛАТИ ЗА КРЕДИТАМИ, ЩО ПРИЗВЕЛО ДО МАСОВОГО ПОДАННЯ ПОЗОВІВ З БОКУ КРЕДИТОРІВ»

вирішення найпроблемніших спорів даної категорії.

Додатково, листом № 10-1393/0/4-12 від 27.09.2012 р. «Про практику за­стосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Вищий спеціалізований суд зобов’язав суди привести свою судову практику у від­повідність до судових рішень Верхо­вного Суду України.

Вищий спеціалізований суд Украї­ни з розгляду цивільних і криміналь­них справ роз’яснив, що договір по­руки має додатковий до кредитного договору характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з части­ною першою статті 554 ЦК відпові­дає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальни­ком, якщо договором поруки не вста­новлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність.

Оскільки кредитор і поручитель пе­ребувають у самостійних договірних відносинах, останній несе самостійну відповідальність перед кредитором за порушення зобов’язань боржником. Отже, кредитор має право вимагати виконання обов’язку в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

З огляду на те, що згідно зі статтями 553-554 ЦК України позичальник не є стороною договору поруки, чинне законодавство України не передбачає обов’язку кредитора чи поручителя отримувати згоду позичальника на укладення договору поруки. У зв’язку з цим деякі кредитні установи допускали зловживання таким поло­женням закону. Так, договори поруки укладалися з особами, так чи інакше пов’язаними з кредитором з метою та враховуючи положення статті 109 ЦПК України, перевести розгляд спору щодо стягнення заборгованості у суд за місцезнаходженням поручителя.

Касаційний суд звернув увагу, що при пред’явленні позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності розмір судового збору обчислюється зі ставок, встановлених законом за подання до суду позо­вної заяви немайнового характеру, оскільки такі вимоги не є майновими та не підлягають грошовій оцінці. Слід пам’ятати, що в разі подання позову щодо оскарження споживчих кредитів набирає чинності положення частини третьої статті 22 Закону України “Пр0 захист прав споживачів», згідно з яким споживач звільняється від сплати судового збору.

Вищий спеціалізований суд не оминув і питання щодо порядку розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, при оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати поло­ження статті 578 ЦК України, згідно з якою майно, що є у спільній власнос­ті, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред’явлення позову про звернен­ня стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі.

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припи­няється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі змі­ни зобов’язання без згоди поручителя, як то: підвищення розміру процентів; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної став­ки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, змі­на їх умов навіть за згодою кредито­ра та боржника, але без згоди пору­чителя, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником таких зобов’язань.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, порука при­пиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання стро­ку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Такий строк пред’явлення вимоги має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов’язання у по­вному обсязі або у зв’язку із застосу­ванням права на повернення кре­диту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред’явленням вимоги до пору­чителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення бор­гу (залежно від умов договору), так і пред’явлення до нього позову. Безпе­речно цікавою є практика Вищого спеціалізованого суду щодо розрахунків поручителів за борги позичальника, який помер.

Відповідно до статей 553-554 ЦК

«НА ПОРУЧИТЕЛІВ МОЖЕ БУТИ ПОКЛАДЕНО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ БОРЖНИКОМ ОБОВ’ЯЗКУ ЩОДО ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ У ВИПАДКУ СМЕРТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА ЛИШЕ ЗА НАЯВНОСТІ У ПОЗИЧАЛЬНИКА ПРАВОНАСТУПНИКА, ЯКИЙ ПРИЙНЯВ СПАДЩИНУ, ТА ЗГОДИ ПОРУЧИТЕЛЯ ВІДПОВІДАТИ ЗА БУДЬ-ЯКОГО НОВОГО БОРЖНИКА, ЩО ЗАФІКСОВАНО В ТОМУ ЧИСЛІ У ДОГОВОРІ ПОРУКИ»

України поручитель приймає на себе зобов’язання відповідати за виконан­ня кредитного договору за боржника, у тому числі у разі його смерті, якщо таке зазначено у договорі поруки.

Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою осо­бою, припиняється після заміни борж­ника, якщо поручитель або заставо­давець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін ні відповідає.

Таким чином, на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов’язку щодо виконання зобов’язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, якиї прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, що зафіксовано в тому числі у договорі поруки.

У разі смерті поручителя (крім ви­падків майнової поруки), з огляду на положення статті 607 ЦК України, час­тини першої статті 608 ЦК України, а також сутність поруки як особистого зобов’язання відповідати за належне виконання основного зобов’язання, спадкоємці поручителя не є солідар­ними боржниками за кредитним договором.

Проаналізувавши судову практи­ку Вищого спеціалізованого суду з роз­гляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду України, можна з упевненістю сказати, що касацій­на інстанція значно виправила минулий невдалий досвід місцевих та апе­ляційних судів. Але як прикро, що ця практика сформувалася так пізно і не має можливості повернути, як ви­явилося, безпідставно стягнуті з де­яких поручителів кошти за не вико­нані позичальниками зобов’язання,

Автор: С. Лисенко

Источник: Юридична газета. – 2013. – № 12. – С. 40 – 41.