Новий Закон про банкрутство: Перший погляд

В статье анализируется новая редакция Закона Украины «О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом» от 22.12.2011, вступившая в силу 19.01.2013. Основное внимание уделяется автором новеллам в институте банкротства в Украине. Статья сопровождается комментарием эксперта «Арбітражні керуючі повинні визначитися, чи готові вони працювати не тоді, коли бажають». В комментарии рассматривается процесс реформирования процедуры банкротства с точки зрения арбитражных управляющих. Автор исследует позитивные и негативные стороны новелл в новой процедуре банкротства.

З огляду на складні та суперечливі положення законодавства України про банкрутство, а також у зв’язку з не за­жди однозначною та послідовною судовою практикою у справах про банкрутство, питання щодо необхідності сформування та вдосконалення законодавства про банкрутство у професійних юридичних колах обговорювалося давно.

Власне, нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка набрала чинності 19 січня 2013 року (далі – Закон про банкрутство), саме і є спробою законодавця удосконалити процедури, які застосовуються до неплатоспроможного боржника. Також Закон про банкрутство передбачає встановлення або скорочення строків, відведених для здійснення окремих процедур, що має на меті скорочення загального строку провадження у справах про банкрутство.

За новими правилами, право на звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство д0 господарського суду мають боржник і кредитор.

При цьому грошові вимоги кредитора тепер повинні бути підтверджені рішенням суду, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з якою здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Одночасно, розмір грошових вимог кредиторів, необхідний для звернення до суду з заявою про порушення справи про банкрутство боржника, залишається незмінним і складає триста мінімальних заробітних плат без урахування будь-яких штрафних санкцій.

Процесуально порушення провадження у справі про банкрутство боржника здійснюється господарським судом не на підставі заяви ініціюючого кредитора, як це було раніше, а за результатами розгляду судом у підготовчому засіданні заявлених вимог такого кредитора, доказів їх безспірності і вжитих заходів щодо примусового стягнення.

Очевидно, що вказана нова процедура порушення справи про банкрутство спрямована на запобігання зловживанням, які раніше могли допускатися як кредиторами, так і боржником з метою затягування розгляду справи про банкрутство та відстрочення відповідальності боржника перед кредиторами. Йдеться про практичні випадки, коли, наприклад, відбувалося зупинення провадження у справі про банкрутство боржника до вирішення пов’язаної з нею справи (зазвичай спра­ви про визнання недійсним договору, за яким виник борг) після порушен­ня господарським судом проваджен­ня у справі про банкрутство та введен­ня мораторію на задоволення вимог кредиторів, але до офіційного опублі­кування оголошення про банкрутство боржника тощо.

Тим не менше, хоча нова редак­ція Закону про банкрутство, ввівши чіткіший критерій безспірності ви­мог ініціюючого кредитора до борж­ника, на перший погляд, упорядковує сам процес порушення провадження у справі про банкрутство, частина ви­падків усе ще залишаються не зовсім урегульованими.

Зокрема, реалізація права кредито­ра на звернення до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника за новими пра­вилами може бути значно відкладена в часі, якщо, зокрема, орган виконав­чої служби відмовить у відкритті ви­конавчого провадження з виконання відповідного рішення суду з різних при­чин, або коли у процесі розгляду спра­ви у суді між кредитором і боржником укладається мирова угода, яка у подаль­шому не виконується боржником, або якщо господарський суд при винесенні рішення про стягнення з боржника за­боргованості одночасно надає боржни­кові відстрочку/розстрочку виконан­ня рішення суду.

Щодо видів та статусу кредиторів, у новій редакції Закону про банкрутство, крім конкурсних та поточних кредито­рів, наводиться визначення поняття «забезпечені кредитори» – це креди­тори, вимоги яких забезпечені заста­вою, окремо вносяться до реєстру ви­мог кредиторів і задовольняються за рахунок майна боржника, що є пред­метом забезпечення, у позачергово­му порядку.

У той же час, хоча відповідно до но­вого Закону про банкрутство вимоги за­безпечених кредиторів задовольняють­ся позачергово, такі кредитори мають право брати участь у зборах кредиторів боржника лише з правом дорадчого го­лосу, що серйозно ускладнює, якщо не унеможливлює їх контроль над процедурою банкрутства боржника.

Ще одна позитивна новела Закону про банкрутство – тридцятиденний строк для пред’явлення кредиторами грошових вимог до боржника після офіційного опублікування оголошен-

«НОВА ПРОЦЕДУРА ПОРУШЕННЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО СПРЯМОВАНА НА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОВЖИВАННЯМ, ЯКІ РАНІШЕ МОГЛИ ДОПУСКАТИСЯ ЯК КРЕДИТОРАМИ, ТАК І БОРЖНИКОМ З МЕТОЮ ЗАТЯГУВАННЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО»

ня про порушення справи про банкрут­ство більше не є остаточним. Тобто ви­моги кредиторів, які з певних причин не були заявлені у встановлений трид­цятиденний строк, не вважаються по­гашеними (хоч і не включаються в ре­єстр вимог кредиторів), а підлягають задоволенню в останню чергу.

Цікаво також, що нова редакція За­кону про банкрутство нарешті встанов­лює сучасний спосіб офіційного опри­люднення відомостей про справу про банкрутство – розміщення відповідно­го оголошення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України  в мережі Інтернет. Незважаючи на те, що вказана норма набере чинності лише у 2014 році, такий спосіб оприлюднення відомостей про банкрутство значно полегшить моніторинг оголошень про банкрутство зацікавленими особами. У свою чергу, це дозволить потенціальним конкурсним кредиторам вчасно заявляти свої грошові вимоги до боржника у разі порушення провадження у справі про його банкрутство.

Варто вказати також, що новий Закон про банкрутство в принципі значно розширює перелік спорів, підвідомчих господарському суду в процесі розгляду справи про банкрутство. Зокрема, крім справ про визнання недійсними угод боржника та повернення всього отриманого за такими угодами за заявами керуючого санацією, як це було передбачено попередньою редакці Закону, тепер господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, має право вирішувати усі майнові спори з вимогами боржника. До таких спорів належать: спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, стягнення заробітньої плати, поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов’язаних з визначенням та сплатою грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з позовом звертається контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

У новій редакції Закону про банкрутство принципово змінюється порядок призначення арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Тепер арбітражний керуючий призначається господарським судом самостійно із за­стосуванням автоматизованої системи з числа осіб, відомості про яких вне­сено до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, ке­руючих санацією, ліквідаторів) Укра­їни. Таким чином, у сторін значно по­меншало можливостей впливати на процес визначення розпорядника май­на/арбітражного керуючого/санатора, пропонуючи господарському суду для затвердження свої кандидатури, оскільки навіть під час призначення арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) господарський суд не зв’язаний кандидатурами арбі­тражних керуючих, запропоновани­ми комітетом кредиторів, та має право призначити арбітражного керуючого самостійно.

Окремо варто зазначити про мож­ливість проведення досудової санації боржника, яка встановлюється новою редакцією Закону про банкрутство. Зо­крема, ініціювати процедуру санації боржника до порушення проваджен­ня у справі про банкрутство можуть як боржник, так і кредитор, при чому від­повідна згода між ними може бути до­сягнута як до, так і після виникнення заборгованості боржника, і навіть може бути передбачена у договорі, на підста­ві якого виникло грошове зобов’язання боржника.

При цьому процедуру санації борж­ника до порушення провадження у справі про банкрутство може бути введено господарським судом за на­явності: (1) письмової згоди власника майна (органу, уповноваженого управ­ляти майном) боржника; (2) письмо­вої згоди кредиторів, загальна сума ви­мог яких перевищує п’ятдесят відсотків кредиторської заборгованості боржни­ка згідно з даними його бухгалтерсько­го обліку; (3) плану санації, який пови­нен бути письмово погоджений усіма забезпеченими кредиторами та схва­лений загальними зборами кредито­рів боржника.

За Законом про банкрутство план санації, схвалений загальними збо­рами кредиторів боржника, подаєть­ся боржником або уповноваженим представником кредиторів боржника до господарського суду за місцезнаходженням боржника. Якщо план санації до порушення провадження у справі про банкрутство затверджено госпо­дарським судом, суд також вводить мо­раторій на задоволення вимог креди­торів. Такий мораторій поширюється на вимоги кредиторів, які виникли до затвердження плану санації.

Протягом дії процедури санації не може бути порушено справу про бан­крутство боржника за його заявою або за заявою будь-якого з кредиторів.

Необхідно відзначити ще одне важ­ливе нововведення Закону про банкрут­ство – цілий розділ у ньому присвячено процедурам, пов’язаним з іноземним провадженням про банкрутство. Од­разу зауважимо, що такі процедури не застосовуються до банкрутства банків та інших фінансових установ.

Зокрема, Закон про банкрутство ре­гулює процедури банкрутства, пов’язані з іноземним провадженням, якщо:

(1) до господарського суду, у прова­дженні якого знаходиться справа про банкрутство, подано заяву іноземним арбітражним керуючим (розпорядни­ком майна, керуючим санацією, лік­відатором) щодо визнання іноземно­го провадження та судової допомоги, або надійшло звернення іноземного суду щодо співробітництва у зв’язку з іноземним провадженням у справі про банкрутство;

(2) господарським судом, у прова­дженні якого знаходиться справа про банкрутство, надіслано звернення чи арбітражним керуючим (розпорядни­ком майна, керуючим санацією, ліквіда­тором) подано заяву до шоземного суду щодо визнання провадження, поруше­ного відповідно до Закону про банкрут­ство, а також щодо судової допомоги та співробітництва у зв’язку з прова­дженням у справі про банкрутство, порушеним на підставі Закону про банкрутство;

(3) до господарського суду подано заяву керуючого іноземною процеду­рою банкрутства щодо визнання іноземної процедури банкрутства, а також щодо судової допомоги та співробітни­цтва у зв’язку з іноземною процедурою банкрутства у справі про банкрутство.

Процедури банкрутства, пов’язані з іноземним провадженням, застосову­ються за принципом взаємності. Для ці­лей Закону про банкрутство взаємність вважається існуючою, якщо буде встановлено, що міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України передбачена можливість такого співробітництва іноземної держави з Україною.

Насамкінець, варто зазначити, що сильні та слабкі сторони Закону про банкрутство ще проявлятимуться в процесі його застосування господарськими судами, а тому остаточну оцінку Закону буде надано з появою відтповідної систематизованої судової практики.

Автор:

Ольга Шенк

Источник: Юридична газета. – 2013. – № 13. – С. 30 – 31.

«Арбітражні керуючі повинні визначитися, чи готові вони працювати не тоді, коли бажають»

Розглядаючи процес реформування процедури банкрутства в Україні з по­зиції професійного учасника цієї проце­дури – арбітражного керуючого, можна впевнено сказати, що найбільшу диску­сію в профегійному середовищі викли­кали нововведення щодо призначен­ня арбітражного керуючого та оплати його послуг.

З одного боку, законодавець назвав діяльність арбітражних керуючих неза­лежною і професійною, а з іншого, фак­тично зробив їх найманими працівни­ками в частині призначення і оплати.

Про вказане свідчать такі «умови праці», як: встановлення негативних наслідків у вигляді зупинення участі в автоматизованому відборі в разі від­мови від запропонованих справ більш ніж тричі; фіксування розмірів оплати послуг арбітражного керуючого; задо­волення вимоги щодо виплати додат­кової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору в п’яту чергу, тобто майже ніколи.

Водночас, як і раніше, призначен­ня керуючого санацією та ліквідато­ра у звичайній процедурі банкрутства залишилося на розсуд суду. Досвідчені фахівці могли б і не брати участь в ав­томатизованому розподілі справ, роз­раховуючи на свою ділову репутацію в очах суду, який міг би забезпечува­ти їх «гідними» справами. Але в той же час розраховувати на отримання відповідної «гідної» винагороди в разі недосягнення домовленості з кредитора щодо оплати своїх послуг таким арбітражним керуючим буде складно. Виходом для тих, хто має досвід і бажає заробляти, може стати посилення практики консультування клієнтів з питань процедур банкрутства та відновлення платоспроможності.

За таких умов арбітражні керуючі винні визначитися, чи готові вони г цювати не тоді, коли бажають, а ю «дядя наказав». Також досить див цікаво на фоні нововведень вигл? ють оголошення роботодавців у м( жі Інтернет про працевлаштування бітражних керуючих.

До позитивних моментів нової дакції Закону можна віднести зменшення можливостей для зловживань з боку боржника, що виявляється у запровадженні процедур автоматичного вибору кандидатів на призначення у справах про банкрутство, виключенні з нової редакції положень щодо особливостей ліквідації відсутнього боржника, зміни черговості задоволення вимог кредиторів. Так, досить велика кількість замовних справ не була порушена після 19 січня 2013 року через невпевненість зацікавлених осіб у досягненні мети за нових умов. Деякі придивляються і шукають можливості вплинути на систему, інші взагалі відмовилися від застосування процедури банкрутства як засобу позбутися боргів та кредиторських вимог.

У будь-якому випадку більшість зацікавлених учасників банкрутних цедур упевнені, що норми нової редакції Закону потребують випробування практикою та обґрунтованого доопрацювання після цього.

Автор:

Станіслав Боднарчук

Источник: Юридична газета. – 2013. – № 13. – С. 31.