Чрезвычайно актуальная публикация посвящена вопросам, связанным со взысканием долгов в иностранной валюте. Авторы приводят свежую судебную практику относительно присуждения долга и процентов на него в валюте договора, а не национальной валюте Украины. Особое внимание уделяется порядку исполнения решения суда или арбитража в иностранной валюте. Подведомственность исполнения решений в зависимости от суммы, подлежащей взысканию, и возможное отсутствие валютных счетов у исполнителей – отношения, на которые авторы обратили особенное внимание. В заключение приводятся некоторые рекомендации относительно поведения в стадии исполнительного производства, причем подчеркивается то, что ограничения на перевод валюты во исполнение решения суда или международного коммерческого арбитража в украинском праве отсутствуют.Питання щодо можливості стягнення грошових коштів в іноземній валюті є особливо актуальним у процесі виконання судових рішень у спорах, які витікають із
зобов’язань, виражених в іноземній валюті (наприклад, позика, оплата товарів та послуг в іноземній валюті), або у разі визнання та виконання рішень іноземних судів і міжнародних комерційних арбітражів.
Прийняття нових процесуальних кодексів, нової редакції Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про валюту і валютні операції» та відповідних постанов Національного банку України щодо валютної лібералізації є важливим кроком у напрямку забезпечення можливості стягнення грошових коштів в іноземній валюті за судовими рішеннями, що сприяє кращому захисту та відновленню порушених прав. Однак правозастосовча практика з цього питання дещо відстає від його нормативного регулювання.
Позиції Великої Палати Верховного Суду
Розповсюдженою проблемою у процесі розгляду спорів щодо стягнення коштів за зобов’язаннями, вираженими в іноземній валюті, є визначення судом під час винесення рішення суми стягнення не у валюті зобо в’язання, а у гривневому еквіваленті, або одночасне зазначення в резолютивній частині суми стягнення в іноземній валюті та в її гривневому еквіваленті.
Враховуючи коливання курсу національної валюти та строк, який проходить від моменту винесення рішення до його фактичного виконання, така практика призводить до того, що на стадії виконання рішення не зрозуміло, в якій валюті має відбуватися стягнення. Дії виконавців з цього приводу оскаржуються, а фактично стягнуті виконавцями суми в національній валюті не завжди повною мірою відновлюють порушені права.
В цьому питанні додала розуміння постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №14-134цс18 щодо оскарження постанови та бездіяльності
державного виконавця. Велика Палата вказала:
• зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов’язку боржника, який має бути примусово виконаний за участю державного виконавця;
• у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачу має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні;
• перерахування стягувачу суми в національній валюті України чи в іншій валюті, аніж валюта, зазначена в резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.
З аналізу положень вказаної постанови Великої Палати (п. 51) випливає, що для стягнення грошових коштів в іноземній валюті необхідно враховувати «характер грошового зобов’язання». Тобто якщо грошове зобов’язання виконувалося в іноземній валюті, то стягненню підлягають кошти саме в іноземній валюті. Однак після винесення вказаної постанови Великої Палати в судовій практиці зустрічалися також протилежні рішення щодо неможливості стягнення суми боргу в іноземній
валюті, в тому числі з посиланням на інші позиції Верховного Суду.
Причиною неоднакової судової практики була невизначеність у питанні про те, чи суперечить чинному законодавству виконання договірних зобо в’язань в іноземній валюті. Зазначене питання врегулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 р. у справі №14-446цс18, в якій вона відступила від таких правових висновків:
• «У постанові від 02.07.2014 р. у справі №6-79цс14 Верховний Суд України не погодився з висновками суду касаційної інстанції, який залишив без змін рішення апеляційного суду про стягнення основного боргу, процентів за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ та 3% річних від простроченої суми в іноземній валюті — доларах США, зробив висновок, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов’язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов’язання і фактичного його виконання є національна валюта України — гривня. Таким чином, в національній валюті України підлягають стягненню й інші складові грошового зобов’язання, передбачені, зокрема, у ст. 1048 ЦК України, та при застосуванні ст. 625 ЦК Украї ни».
• «Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 25.07.2018 р. у справі №308/3824/16-ц, окрім іншого, зазначив, що незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов’язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов’язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового
зобов’язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України — гривня — у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним і недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути
виключно валютою боргу, але не валютою платежу».
Обґрунтовуючи правову позицію у постанові від 16.01.2019 р. у справі №14-446цс18, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
• «Ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав».
• «Відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус ніверсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України».
• «Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов’язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових
коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана в позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству».
Окрім того, по суті справи №14-446цс18 Велика Палата зробила висновок, що «для обчислення 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України».
Позитивним є те, що вказані правові позиції Великої Палати Верховного Суду поступово враховують суди під час ухвалення рішень, зокрема у постанові Верховного Суду від 01.03.2019 р. у справі №752/18552/17, постановах апеляційних судів від 09.08.2018 р. у справі №4-с/1423/12740/2012, від 06.06.2019 р. у справі
№754/16278/13-ц, від 29.05.2019 р. у справі №1111/4754/12, від 30.05.2019 р. у справі №569/24629/18.
Ускладнення під час виконавчого провадження
Наступний «виклик» після отримання судового рішення з належним формулюванням щодо стягнення грошових коштів в іноземній валюті — виконати це рішення. В ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» чітко прописана процедура, що у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець, в результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті, стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець — на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу.
У разі виявлення коштів у гривнях чи в іншій валюті виконавець за правилами, встановленими ч. 1, 2 цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець — на відповідний рахунок приватного виконавця.
Однак на практиці трапляються певні ускладнення. По-перше, відмова у відкритті виконавчого провадження через порушення правил підвідомчості. По-друге, невиконання рішення через відсутність у відповідного органу державної виконавчої служби відкритих валютних рахунків. По-третє, посилання виконавців на нібито наявні обмеження на перерахунок іноземної валюти.
Підвідомчість виконання судових рішень залежно від суми, яка підлягає стягненню
Звертаючись з виконавчим документом для виконання, необхідно звернути увагу на вимоги щодо підвідомчості, залежно від розміру суми стягнення, передбачені п. 4 розд. I Інструкції з організації примусового виконання рішень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 р. з відповідними змінами (далі — Інструкція). Зокрема:
• якщо сума зобов’язання становить від 25 до 50 млн грн або еквівалентну суму в іноземній валюті, виконання підвідомче Відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
• якщо сума зобов’язання становить 50 млн грн та більше або еквівалентну суму в іноземній валюті — Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
При цьому, відповідно до наявної судової практики, у разі вираження суми зобов’язання в іноземній валюті для визначення підвідомчості враховується еквівалент за офіційним курсом НБУ на момент складення постанови про відкриття виконавчого провадження або повідомлення про повернення стягувачу виконавчого документа. Наприклад, постанова Верховного Суду від 01.03.2019 р. у справі №752/18552/17, постанова Кропивницького апеляційного суду від 29.05.2019 р. у справі №1111/4754/12.
Неврахування зазначених правил підвідомчості може мати наслідком відмову у відкритті виконавчого провадження або оскарження дій щодо вже відкритого провадження.
Відсутність відкритих валютних рахунків
Незважаючи на те, що положення ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачають, що виконавець в результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок, стягнення боргу в іноземній валюті часто затягується через відсутність у приватного виконавця або органу державної виконавчої служби відповідного валютного рахунку.
При цьому, замість вчинення дій щодо відкриття валютних рахунків, іноді державні виконавці приймають постанови про передачу виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого з посиланням на відсутність валютного рахунку як на «обставину, що значно ускладнює виконання».
Ухвалою районного суду від 05.04.2019 р. у справі №295/10733/16 було скасовано постанову про передачу виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого, винесену з підстав відсутності валютного рахунку. Скасовуючи постанову державного виконавця, суд посилався на п. 2.3. Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 р. у справі №1-7/2013, відповідно до якого «за судовою практикою до обставин, що ускладнюють виконання судового
рішення, належить хвороба боржника або членів його сім’ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо».
З-поміж усього іншого, в ухвалі районного суду у справі №295/10733/16 зазначено, що «наявність відкритого валютного рахунку в районному відділі ДВС не є обов’язковою». Проте з цим твердженням суду не можна погодитися. Згідно з п. 1 розд. VII Інструкції, стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, у тому числі в іноземній валюті, відкриті Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та
Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках (в іноземній валюті — в банках), приватними виконавцями — в банках (далі — депозитний рахунок). Аналогічні положення містить ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, положення Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції не містять диференціації або винятків щодо відкриття валютних рахунків певними органами державної виконавчої служби.
Окрім того, з аналізу положень ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що органи державної виконавчої служби мають рахунки в іноземній
валюті в державних банках, приватний виконавець відкриває в банках рахунки в іноземній валюті для здійснення примусового виконання рішень — у разі потреби. Тобто наявність в органів державної виконавчої служби рахунків в іноземній валюті є прямою вимогою законодавства, а не диспозитивним правом органу державної виконавчої служби — відкривати рахунки чи ні. Відповідно, відмова або затягування строків виконання рішення суду державним виконавцем з посиланням на відсутність валютного рахунка є незаконними та можуть бути оскаржені.
Обмеження на перерахунок іноземної валюти для виконання рішення суду — відсутні
Під час виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів або іноземних судів, які потребують переказування значної суми грошових коштів в іноземній валюті за кордон, виконавці затягують виконання рішення, посилаючись на нібито наявні обмеження НБУ щодо перерахунку іноземної валюти або вимоги щодо отримання
індивідуальної ліцензії.
Положення Закону України «Про виконавче провадження» та відповідного валютного законодавства не містять вимог або процедури щодо отримання індивідуальної
ліцензії НБУ на здійснення валютної операції з переказування стягувачу іноземної валюти за межі України на виконання рішення суду, що проводиться органами, які
згідно із законодавством України здійснюють примусове виконання, в тому числі рішень міжнародного комерційного арбітражу.
До того ж 07.02.2019 р. набрав чинності Закон України «Про валюту і валютні операції», яким скасовується інститут індивідуального ліцензування. Ст. 4 цього Закону
встановлено, що валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України.
У зв’язку з вимогами Закону України «Про валюту і валютні операції», НБУ затвердив та оприлюднив нормативно-правові акти, які регламентують операції з транскордонного переказу валютних цінностей, зокрема Положення про здійснення операцій з валютними цінностями, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 р. №2 (абз. 1 п. 33 розд. V), а також Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 р. №5 (п. 4, 5 розд. І).
Зазначені нормативно-правові акти не встановлюють будь-яких обмежень (дозволів/ліцензій) щодо здійснення транскордонного переказу з метою виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або іноземного суду. Така позиція додатково підтверджується відповіддю Національного банку України, отриманою в порядку звернення громадян.
Таким чином, у разі потреби стягнення грошових коштів в іноземній валюті варто звернути увагу на наступні аспекти.
Під час формування позовних вимог та на стадії судового розгляду потрібно враховувати правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справах №14-134цс18,
№14-446цс18 щодо можливості стягнення грошових коштів в іноземній валюті.
На стадії виконавчого провадження необхідно брати до уваги підвідомчість виконання судових рішень залежно від суми, яка підлягає стягненню. До того ж посилання
виконавця на відсутність відкритих валютних рахунків або на наявність обмежень на перерахунок іноземної валюти, як на підставу неможливості виконання рішення
суду, є незаконними та можуть бути оскаржені.
Авторы: Павло БОГАЧЕНКО, Діана ВАЛЄЄВА
Источник: Юридична Газета. 2019. № 27. С. 16 – 17.