Право на суброгацію

На практиці у судах часто виникають розбіжності щодо того, коли спливає строк позовної давності у справах про відшкодування шкоди внаслідок ДТП. Тому треба з’ясувати, з якого часу починається перебіг позовної давності: з дня виплати страхового відшкодування чи з часу, коли була завдана шкода.

Відповідно до цивільного законодавства, шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Верховний суд зазначає, якщо дії третьої особи, якими страхувальнику завдані збитки, є страховим

випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: коштом особи, що заподіяла шкоду або коштом страховика, шляхом отримання

страхового відшкодування. Право вибору належить потерпілому.

Розглянемо ситуацію, коли спірвиник між двома страховими компаніями стосовно відшкодування витрат, понесених у зв’язку з виплатою коштів страхувальнику за договором добровільного майнового страхування, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень ст. 993, ст. 27 Закону України «Про страхування».

Верховний Суд України у своєму узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, стверджує, що перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією.

Проте існують деякі особливості суброгації у страхових відносинах. По-перше, суброгація може застосовуватися лише до майнового страхування. По-друге, відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов’язанні зі збереженням самого зобов’язання. Відповідно, заміною кредитора зобов’язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов’язок з відшкодування шкоди не виконала.

На підставі ст. 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», згідно з якими до страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Отже, коли страховик своє зобов’язання виконав (виплатив страхове відшкодування – це означає, що він виконав свій обов’язок, а не обов’язок боржника), до нього перейшло те право вимоги, яке до цього існувало.

Звернемо увагу на строк позовної давності, який застосовується до подібних правовідносин.

Проаналізувавши судову практику, можна зробити висновок, про неоднакове застосування судом

касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призводило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку у своїй справі №910/22731/14 3-303гс15 від 25.09.2015 про наступне (аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 25.12.2013 у справі №6-112цс13): після того, як страхова компанія сплатила страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, вона отримала від останнього права кредитора.

Оскільки у спірному зобов’язанні відбулася заміна кредитора (ст. 512 ЦКУ), страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. А у ст. 262 ЦК України говориться про те, «що заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності», тому строк позовної давності є загальним (3 роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Отже, при суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку. Таким чином, чітке дотримання судами всіх рівнів принципу єдності судової практики сприятиме підвищенню авторитету судової влади у суспільстві та прийняттю однакових судових рішень.