Продолжение публикации посвящено судебным расходам, в частности, судебному сбору. Особое внимание уделяется автором распределению судебных расходов, в том числе, в случаях признания иска, закрытия производства по делу, оставления иска без рассмотрения. Загальне правило: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Виключно для господарського процесу: у спорах, що виникають під час укладення, зміни та розірвання договорів, судовий збір покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом частково відхилено частину пропозицій кожної зі сторін. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує такі моменти: чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, враховуючи ціну позову, значення справи для сторін, а також чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони, або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Лише перший чинник має об’єктивний характер та може бути чітко визначений судом, інші чинники мають суб’єктивний характер та враховуються на розсуд суду. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, значно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є значно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Якщо у випадку значного перевищення судових витрат попередньо заявленим зрозуміла мета законодавця, який таким чином намагався не допустити необґрунтованого завищення судових витрат стороною, що перемогла, то у другому випадку (якщо витрати суттєво менші, ніж попередньо заявлені) незрозуміло, з яких міркувань і чому суд може відмовити у стягненні таких витрат на користь сторони-переможця. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до
задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується державним коштом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються державним коштом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються державним коштом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі часткового задоволення позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов’язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. За таких умов сторони звільняються від обов’язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (тобто залежно від того, на чиєму боці була третя особа). Строк, протягом якого суд встановлює розмір судових витрат, що підлягають сплаті (розподілу): розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну
заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду
Загальне правило: у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого під час подання позову. У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку,
встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого ним під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати не відшкодовуються відповідачем, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. При цьому суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом 15-ти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв’язку з його визнанням. Таким чином, інститут судових витрат отримав свій подальший
розвиток у нових процесуальних кодексах. Детально врегульовано порядок розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, що має забезпечити стягнення реально понесених витрат на послуги адвоката зі сторони, яка програла спір, а також запобігти процесуальним зловживанням з боку учасників процесу.
Автор: Максим ШЕВЕРДІН
Источник: Юридична Газета. – 2018. – № 9. – С. 29.