Чрезвычайно актуальная статья посвящена правовому статусу трудящихся-мигрантов. Трудящийся-мигрант в центре внимания автора. Так, рассматривается определение понятия “трудящийся-мигрант”, а также различные международные стандарты, регулирующие статус трудящегося-мигранта, причем особое внимание уделяется европейским стандартам. Займаючи вигідне геополітичне положення та враховуючи лібералізацію візових процедур, Україна стала однією з провідних країн постачальників робочої сили до інших держав. Питання правового статусу трудящих-мігрантів визначаються, як правило, актами міжнародних організацій, насамперед, Міжнародної організації праці (далі – МОП) та Організації об’єднаних націй (далі – ООН). Деякі питання трудової міграції знаходяться також у компетенції Міжнародної організації з міграції
(далі – МОМ). Слід зазначити, що існує певний масив міжнародних норм, які регулюють питання праці цієї категорії працівників. Зокрема, це Конвенція МОП №97 «Про трудящих-мігрантів» 1949 р. (переглянута), яка передбачає, що кожна країна-член МОП, для якої ця Конвенція є чинною, зобо в’язується надавати іммігрантам (без дискримінації за ознакою національності, раси, релігії або статі), які законно прибувають на його територію, не менш сприятливі умови ніж ті, які мають її громадяни, щодо питань заробітної плати, робочого часу, понаднормової праці, віку прийняття на роботу, членства у профспілках, проживання тощо. Термін «трудящий-мігрант» у Конвенції МОП №97 означає особу, яка мігрує з однієї країни в іншу з наміром отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок, та охоплює
будь-яку особу, яка згідно із законом визнається як трудящий-мігрант. Водночас зазначається, що ця Конвенція не застосовується до прикордонних працівників, осіб
вільних професій та артистів, що в’їжджають на короткий строк, а також моряків. У 1975 р. було прийнято Конвенцію МОП №143 «Про зловживання в галузі міграції та про забезпечення трудящим-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення», яка закріплює зобов’язання дотримуватися основних прав людини щодо
трудящих-мігрантів. Наголошується на праві кожної людини залишати будь-яку країну (включаючи батьківщину) та повертатися до своєї країни, як це передбачено в Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про громадянські й політичні права. Відповідно до ст. 11 Конвенції МОП №143, термін «трудящий-мігрант» означає особу, яка мігрує або мігрувала з однієї країни до іншої з метою одержання будь-якої роботи, окрім як за власний рахунок, та стосується будь-якої особи, яка законно в’їхала в країну як працівник-мігрант. На відміну від Конвенції МОП №97, це положення також стосується таких груп осіб: трудящих прикордонних районів; артистів та представників вільних професій, які в’їхали в країну на короткі строки; моряків; осіб, які приїздять з метою одержання підготовки чи освіти; службовців установ чи підприємств, які здійснюють свою діяльність на території країни та які були тимчасово допущені в цю країну на прохання наймача для виконання спеціальних функцій і завдань на обмежений та встановлений період часу, а також зобов’язані виїхати з країни після виконання своїх функцій чи завдань. Конвенція МОП №143 та Рекомендація МОП №151 щодо трудящих-мігрантів спрямовані, насамперед, на боротьбу зі зловживаннями у сфері міграції, забезпечення трудящим-мігрантам рівних можливостей, ставлення та умов, аналогічних до тих, які мають громадяни країни. У 1977 р. було прийнято Європейську конвенцію про правовий статус трудящих-мігрантів. Держави-члени Ради Європи вирішили, що правовий статус трудящих-мігрантів, які є громадянами цих держав, повинен регулюватися таким чином, щоб максимально забезпечити їм режим у всіх аспектах умов життя та праці, який буде не менш сприятливим, ніж той режим, що надається працівникам, які є громадянами держави, що приймає. Вищезазначена Конвенція була ратифікована Верховною Радою України у 2007 р. та врегульовує такі питання правового статусу трудящих-мігрантів: працевлаштування, проходження медичного обстеження та професійних іспитів, оформлення дозволу на роботу та дозволу на проживання, безпеку праці, переказ грошових заощаджень, надання соціальної та медичної допомоги тощо. У Європейській конвенції «трудящим-мігрантом» вважається громадянин договірної сторони, якому інша договірна сторона дозволила перебувати на її території для здійснення оплачуваної роботи. Окрім визначення поняття «трудящий-мігрант», Конвенція містить також перелік осіб, до яких не застосовуються положення цієї Конвенції:
- прикордонні працівники;
- актори, інші артисти естради та спортсмени, запрошені на короткий проміжок часу, а також особи вільної професії;
- моряки;
- особи, які отримують професійну підготовку;
- сезонні робітники;
- сезонні трудящі-мігранти;
- робітники, які є громадянами договірної сторони та виконують конкретну роботу на території іншої договірної сторони від імені підприємства, зареєстрований офіс якого знаходиться за межами території цієї договірної сторони.
Відповідно до норм Європейської конвенції, кожному трудящому-мігранту, прийнятому на роботу, перед виїздом до держави, що приймає, видається трудовий договір або остаточне запрошення на роботу. Ці документи можуть бути укладені однією чи більше мовами, які використовуються в державі походження, та однією чи більше мовами, які використовуються в державі, що приймає. Використання щонайменше однієї мови держави походження та однієї мови держави, що приймає, є обов’язковою умовою у разі набору офіційним органом або офіційно визнаним бюро праце влаштування. Аналізуючи міжнародно-правові акти, які стосуються статусу трудящих-мігрантів, не можна не згадати, що у 1990 р. ООН прийняла новий комплексний документ щодо трудящих-мігрантів –
Міжнародну конвенцію про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей. Згідно зі ст. 2 вищезазначеної Конвенції, встановлюються такі категорії трудящих-мігрантів:
• прикордонний трудящий – трудящий-мігрант, який зберігає своє звичайне місце проживання в сусідній державі, до якого він зазвичай повертається щодня або принаймні один раз на тиждень;
• сезонний трудящий – трудящий-мігрант, робота якого за своїм характером залежить від сезонних умов та виконується лише протягом певної пори року;
• моряк – трудящий-мігрант, найнятий для роботи на судні, зареєстрованому в державі, громадянином якої він не є;
• трудящий, зайнятий на стаціонарній прибережній установці – трудящий-мігрант, найнятий на роботу на прибережній установці, що знаходиться під юрисдик цією держави, громадянином якої він не є;
• трудящий, робота якого пов’язана з переїздами – трудящий-мігрант, який проживаючи в одній державі, внаслідок характеру своєї роботи змушений переїжджати до іншої держави або інших держав на короткі періоди;
• трудящий на проекті – трудящий-мігрант, допущений в державу роботи за наймом на певний термін до роботи виключно за конкретним проектом, здійснюваним у цій державі його наймачем. Окрім того, Конвенція визначила трудящих цільового найму та трудящих, які працюють не за наймом. Особливістю Конвенції 1990 р. є те, що вона передбачає можливості захисту прав як трудящих-мігрантів, які не мають документів чи постійного статусу, так і трудящих-мігрантів, які мають документи чи постійний статус. Сподіваємося, що вищенаведений короткий аналіз міжнародних норм щодо різноманітного визначення поняття «трудящий-мігрант» та статусу трудящих мігрантів сприятиме забезпеченню належного захисту їхніх прав та законних інтересів.
Автор: Юрій СЕРГЄЄВ, адвокат, к.ю.н., керуючий партнер ТОВ «Юридичне бюро Сергєєвих»
Источник: Юридична Газета. – 2018. – № 49. – С. 36 – 37.